Вакансія для диктатора
- Автор: Батурин Сергій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-350-0
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Вакансія для диктатора». Краткое содержание книги:
Хто цей герой, чому йому допомагає колишній охоронець покійного, чи вдасться їм досягти мети? Найбільше хобі Автора — історія, тому він інколи передбачає реальні події. Не виключено, що й події, описані у цьому романі, не така вже й вигадка?
Розбитий путівець з калюжками стоячої води, що деінде залишилася в коліях від недавніх дощів, плювався з-під коліс глиною та болотом, дизель підвивав, витягаючи кузов із керованих заносів, щось брязкотіло десь у нутрощах машини, але в цілому авто йшло добре і керма слухалося. «Непогано нас колись учили», — з погордою подумав водій.
Та потужний японський джип не відставав, висів на хвості, мов прив’язаний мотузкою. Тоді «Ільїн» витягнув СПС, опустив скло у дверцятах, і на повороті, заледве переслідувач показався у боковому вікні, випустив у нього неприцільно кілька куль. Потім дорога випрямилася й Nissan виднівся лише в дзеркалі, але то була нерадісна картина: хтось з місця поряд із водієм теж опустив бокове скло, виставив руку з таким само СПС і стріляв. Вочевидь, того стрільця теж добре вчили, бо коли гулко гахнуло ззаду під днищем і авто повело, стало ясно, що він прострелив задній скат і з таким колесом далеко не заїдеш.
«Тут широке узбіччя, вони просто обійдуть нас, і тоді діло — швах», — зрозумів бувалий у бувальцях утікач і беззаперечним тоном наказав жінці:
— Неллі, тікай у тайгу, я тебе прикрию.
Він зупинив авто, розчахнув дверцята, вистрибнув назовні, примудрившись на льоту два рази бахнути в бік погоні, вміло впав, згрупувавшись, перекотився через спину й опинився на животі у зручному для стрільби положенні, одразу натиснувши на спусковий гачок.
Мабуть, на цей раз він цілився більш вдало: лобове скло пішло павутинням тріщин, водій джипа ткнувся лицем у кермо, а сам заморський всюдихід скинув газ, пішов юзом і став за два десятки кроків від «УАЗа». Стрілець, що сидів біля водія, ударом ноги вибив розтріскане тріплексне скло й відкрив вогонь у бік «Ільїна». З джипа з точно такими ж переворотами (чи не по одних методиках вчилися?) повистрибували троє кремезних чоловіків і розкотилися протилежним узбіччям.
«Чого вона не тікає, дурепа? — роздратовано подумав «Віктор Іванович» про Неллі. — Її ж вб’ють, бо вона зі мною!»
Він чудово розумів, що сама вона нападникам не потрібна, їхня задача — покінчити з ним, жінка — випадковий свідок, але в таких справах очевидців живими не залишають.
Тут заревів мотор «УАЗа», й мікроавтобус рушив та поповз геть. Це Неллі перебралася на сидіння водія й взялася кермувати. «Нехай, може, так і правильно», — подумав чоловік. Коли переслідувачі заходилися палити їй услід, він блискавичним кидком поміняв позицію й відкрив по стрільцях перебіжний вогонь, прикриваючи її відхід.
3.
Якщо ти один, а ворогів четверо, і кожен із них принаймні удвічі молодший за тебе, а готували вас в одних і тих же центрах бойової підготовки, тільки тебе тоді, коли їх ще й на світі не було, то шанси твої виглядають геть примарними.
«Ільїн» відходив, міняв позиції, огризався поодинокими пострілами, економлячи набої, перебігав, не даючи їм обійти себе, а в голові весь час пульсувала думка: «Що далі?» Невисокий зріст та невидатні габарити, що в дитинстві та юності були причиною неабияких переживань, тепер виявилися величезною вигодою. Він петляв, робив ривки й перевороти, ховався за пеньками й деревами, падав і переповзав по-пластунському, подумки дякуючи долі, що не виріс здоровенним двометровим драбом, котрому ухилятися від куль було б не так зручно, а влучити в якого таки легше. Він опинився тут уперше і не знав місцевості, тому не мав якогось визначеного плану. Досі йому шалено таланило: вдалося обдурити Кочетова й Булкіна, змусивши повернутися до себе спиною, пощастило поцілити у водія, вистрибуючи з кабіни мікроавтобуса. Пофартило, що Неллі втекла. А особливим, надзвичайним везінням було те, що ніхто з чотирьох супротивників ще жодного разу не влучив у нього. А вони старанно намагаються це зробити; він не мав щодо ситуації й тіні ілюзій: їхнє завдання — не взяти живцем, а саме прибрати його, причому бажано так, щоб свідків не залишилося, а тіло безслідно зникло.
Він ледве встиг заскочити за чималенький валун, як пролунав спарений постріл, і, неприємно тьохнувши, від кам’яної поверхні його укриття зрикошетили дві кулі.
«Треба ж таке», — подумав «Ільїн». Він був упевнений, що трохи відірвався від погоні, і сподівався хоч на кілька митей перепочинку, щоб віддихатись. Але хтось спритний уперто висів на хвості. Такі люди зустрічаються, — ймовірно, вони в минулому житті були хортами, — їх хлібом не годуй, дай побігати. І хоч як ти тренуйся, хоч як мордуй себе щоранку кросами та пробіжками, все одно їх не перебігаєш і від них не втечеш: біг — то їхня природна форма існування. Очевидно, хтось такий ув’язався за непогано для свого віку тренованим «Ільїним». Утікач обережно висунувся збоку брили й одразу сховався. І негайно там, де щойно було його лице, здійнялися підняті двома кулями фонтанчики дрібних кам’яних осколків.