Вакансія для диктатора

Усі експерти та аналітики сходилися на одному: тепер неодмінно злетять голови начальника особистої охорони президента та керівника всієї державної служби, під чиєю орудою була та охорона. А решті керівників силових відомств та спецслужб, може, й поталанить, якщо новий голова держави вирішить, що вони йому потрібні.

Одразу було вирішено, що урядовий борт із тілом президента прибуде до столиці завтра вранці, потім — повторна санітарна обробка тіла (для первинної столичні фахівці з бальзамування негайно вилетіли до Верхоярська на допомогу місцевим), післязавтра від полудня й до вечора — прощання в колонній залі, а наступного дня — похорон, зрозуміло, під відомою на весь світ стіною. Михайло Петрович підписав указ про оголошення триденного трауру. Здійнялася підготовча метушня у міністерствах внутрішніх та закордонних справ. Журналісти дружно кинулися писати некрологи, нариси та есеї про покійного, а простий люд, щоправда, здебільшого по селах та маленьких містечках, тужив та побивався. Що так подобалося народу в його президентові, світ зрозуміти не міг: щоб зажили у добробуті всією країною від міністра і магната до слюсаря, селянина та двірника, так ні: останнім трьом благ традиційно не вистачило. Більшість галузей індустрії за його довгого правління перевелося на пси, розквітали лише видобуток й експорт сировини і, надто, енергоносіїв. Закордонний крам заполонив усі ринки країни. Харчі, і ті були переважно імпортними. Держава відверто паразитувала на своїх багатих надрах. Частина промисловості — будування літаків, автомобілів, суден — працювала, але доля її товарів неухильно знижувалася і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. Фундаментальна наука, колись одна з найпотужніших в світі, занепала, а високочолі науковці, котрим набридло роками знемагати від стабільно недостатнього фінансування їхніх дослідів та хронічного власного безгрошів’я, розбігалися по західних університетських центрах з разючою швидкістю. Ще якось трималися військові виробництва й проектні інститути, що розробляли нові види озброєння, та й то переважно тому, що експорт зброї є вигідним бізнесом, котрий дає дивіденди не менші, ніж торгівля нафтою чи газом. До того ж, це давало можливість підтримувати частину армії у боєздатному стані на рівні міжнародних стандартів. А колосальний ядерний потенціал, що залишився державі у спадок від розваленої імперії, досі змушував світ рахуватися з його власником. Погодін був агресивним: навоювався з перемінним успіхом з одним із гірських народів своєї країни — став по черзі нападати на сусідів, котрі ще нещодавно вважалися братами і одновірцями. На ріках крові між вчорашніми братами виростали ворожнеча та ненависть. А з самим народом була взагалі біда: смертність давно перевищила народжуваність, алкоголізм перетворився на пошесну хворобу. Якби не традиційно багатодітні сім’ї в мусульманських регіонах, то демографічну ситуацію можна називати катастрофою. А народ, менш з тим, жалкував й тужив за Погодіним.