Там, де козам роги правлять

Дивилася на нього з викликом. У легенькому платтячку і тільки накинутій на плечі кофтині, вона була дуже приваблива.

— Працюю на цьому мотлосі. А у вас що чувати? — І аж засоромився від цього банального запитання.

— Працюю. Та що це ви з такої височини дивитесь на мене? Стрибайте на землю, гоп! — засміялася дівчина, подаючи йому руку.

Едека ніби струмом ударило, коли торкнувся її трошки вологої, теплої руки. І далі розмова точилася вже інакше. Домовилися зустрітись увечері, тільки пообіцяв, що супроводитиме її велосипедом додому, бо сама вона боїться вночі їздити...

Так почалося. Едек знав, що це не кінець. Обоє були надто гарячі, а весна така гарна. Післязавтра вони зустрінуться знову.

Хлопець глянув на годинник. Скоро третя. Раніше ніж о четвертій він не ляже, завтра буде важко на роботі. Нічого, подрімає трошки в обід.

Звернув із шосе ліворуч. Зараз буде дорога до управління округу. Тепер він ставив там на ніч свого трактора, дорога до Сум так розкисла, що машина грузла по самі осі.

Згадав про Віку. Засиділась вона в тому Ольштині. Ще днів десять. Жаль... А може, й ні. Хто знає, чи вийшов би тоді оцей легенький роман із Зосею, який так цікаво почався. Коли була Віка, його не тягло до інших дівчат. І взагалі до неї він ставився якось зовсім не так. З якоюсь повагою, без зальотницьких штучок...

Віка, з бісиками в очах, ущиплива, дотепна. І водночас така поважна, така дуже серйозна. Похитає головою, засміється коротко, завжди поставить на своєму.

І раптом подумав: а як же його зустрічі з Зосею, чи не кривдить він цим Віки?

Досі у нього не було такої думки. А тепер вона уперто переслідувала його. Дарма хлопець товкмачив собі, що він же не давав Віці ніяких обіцянок. Якщо казати правду, то вони навіть дуже мало знають одне одного. Між ними завжди щось стояло. Дівчина сторонилася його, чогось ображалася, та й йому не щастило, неодмінно робив їй якусь прикрість. А проте щось не так, як бувало з іншими дівчатами, хоча б з тією чорнявою Зосею,— щось зовсім інше зв’язувало його з дочкою старшого лісничого. Найкращий доказ того — оці чудні докори сумління, які появились у нього.

Ет!.. Хлопець дужче наліг на педалі. Зрештою, він може й не стрічатися з тією вчителькою. Нічого ж і не було. Якихось там кілька поцілунків. Не поїде післязавтра до Піша, та й годі...

Але, думаючи так, він знав, що напевне поїде, зустрінеться з Зосею і вони знову цілуватимуться.

Зіскочив з велосипеда. Був уже дома.

Укладаючись спати, Едек ще хаотично перескакував думкою з одного на інше, бачив перед собою збуджені очі чорнявої Зосі, внутрішньо щулився під гострим поглядом Віки.

Наступні два дні він працював як несамовитий. Погода стояла тепла, ясно світило сонце, здавалося, навколо все було просякнуте живодайною вологою, сповнене запахами пуп’янків і цвіту, лунким пташиним щебетанням. Тепер, власне, і не було потреби так поспішати з роботою. Найгарячіша пора вже минула. Кілька днів, як почався сплав лісу, колоди, зв’язані в плоти, водою плили до тартака.