Пробуджені фурії

Е-е-е, нам треба перенести зустріч, Таку.

Мені тоді хотілося вбити його просто за те, як він це сказав.

— Ти думаєш, що тридцять відсотків — це несправедливо?

Я зітхнув.

— Раде, ти гангстер, і я, — махнув рукою, — не кращий. Не думаю, що котрийсь із нас багато знає про те, що справедливо, а що ні. Роби як хочеш. Я знайду гроші.

— Гаразд, — він і далі дивився на мене. — Двадцять відсотків. Це задовольнить твоє почуття комерційної доречності?

Я похитав головою й нічого не сказав. Витяг із кишені кортикальні пам’яті, простягнув їх стиснутими у кулаці.

— Ось. Ти прийшов по них. Роби з ними, що захочеш.

Він відштовхнув мою руку набік і тицьнув мені в обличчя сердитого пальця.

— Ні, друже мій. Я зроблю з ними те, що захочеш ти. Це послуга, яку я тобі надаю, і ти про це, трясця, не забувай. Так от, я сказав двадцять відсотків. Чесно?

Рішення сформувалося з нічого, швидке, як ляпас у потилицю. Розбираючи його пізніше, я не зміг встановити, що саме його спричинило, а тільки побачив, що знову ніби послухався того тихого голосу з темряви, що кликав мене прийти скоріше. На долонях наче раптом виступив колючий піт, і я жахнувся, що можу спізнитися на щось важливе.

— Я говорив серйозно, Раде. Сам вирішуй. Якщо ти втрачаєш обличчя перед своїми друзяками-гайдуками, то покинь це. Я зажбурну їх за борт десь посеред Обширу, і ми зможемо прикрити все це діло. Виставиш мені рахунок, а я знайду, як його сплатити.

Він скинув руки вгору в жесті, який скопіював з експерії про гайдуків на кшталт «Друзів Ірені Козми» та «Голосів ренегатів», ще коли ми були молоді. Коли я його побачив, мені довелося боротися з усмішкою. А може, я сміявся через швидко набігле, чіпке й схоже на наркотичне відчуття прийнятого рішення і його значення. У цю знаменну мить Шегешварів голос раптом загудів десь на межі свідомого сприйняття. Я відфільтровував його.