Тягар пристрастей людських

— Не знаю, чи бачу я в ній щось таке надзвичайне, — зізнався Гейворд.

— Звичайно, це картина для художників, — погодився Філіп. — Можу повірити, що профан не бачить у ній нічого такого.

— Хто? — перепитав Гейворд.

— Профан.

Як більшість людей, що плекають свою цікавість до мистецтва, Гейворд страшенно хотів завжди мати рацію. Він був догматиком із тими, хто не наважувався наполягати на власній думці, і безхребетним із самовпевненими. Філіпова переконаність його вразила, і хлопець погодився з думкою, що тільки художник може оцінювати картини, хоча казати так було справжнім нахабством.

За кілька днів Філіп із Лоусоном влаштували свою вечірку. Кроншоу зробив для хлопців виняток і погодився скуштувати їхню їжу; а приготувати її запропонувала міс Челіс. Художницю не цікавили особи жіночої статі, тому від пропозиції запросити інших дівчат їй на допомогу вона відмовилася. Клаттон, Фланаґан, Поттер і ще двоє студентів облаштовували вечірку. Меблів не вистачало, тому столом слугував постамент для натурників, а гості могли сидіти на валізах, якщо заманеться, або просто на підлозі. На вечерю подавали pot-au-feu[200], приготований міс Челіс, та баранячу ногу, засмажену в ресторанчику неподалік, коли її принесли, вона була ще гаряча й божественно пахла (до м’яса міс Челіс зварила картоплю, і студія наповнилася запахом смаженої моркви; смажена морква була коронною стравою місіс Челіс). На десерт пригощали poires flambées[201], грушами в палаючому бренді, які добровільно запропонував приготувати Лоусон. Останнім у меню був велетенський fromage de Brie[202], що стояв біля вікна і додав своїх пахощів до всіх тих, які вже наповнили студію. Кроншоу сидів, підігнувши ноги, наче турецький паша, на почесному місці на валізі Ґледстоуна і доброзичливо всміхався молоді навкруги. Попри те що в невеличкій студії розпалили грубку й було страшенно спекотно, письменник за звичкою не знімав свою шубу з піднятим коміром і котелок. Він задоволено глипав на чотири пузатих fiaschi[203] «К’янті», що рядочком вишикувалися перед ним по обидва боки від пляшки віскі. Чоловік запевняв, що вони нагадують йому юну черкешенку, котру охороняють чотири огрядних євнухи. Не бажаючи завдавати клопоту іншим, Гейворд убрався у твідовий костюм та краватку, яку носять студенти «Трініті-Голла». Він виглядав, як типовий англієць, аж смішно було. Решта гостей поводилися з ним надзвичайно виховано, і за супом розмовляли лише про погоду та політику. Поки всі чекали на баранячу ногу, запала тиша і міс Челіс підпалила цигарку.