Тягар пристрастей людських

— Аллах величний, і Магомет пророк його, — поважно промовив письменник.

Старший чоловік наблизився до них із раболіпною усмішкою, наче дворовий пес, який вже звик, що його лупцюють. Скоса глипнувши на двері, він швидким рухом нишком показав їм порнографічну картинку.

— Невже це ти, Маср-ед-Діне, александрійський крамар, чиї товари твої привезені з Багдада? О, любий дядечку, а твій одноокий юний друг, невже я впізнаю у ньому одного з трьох царів, про яких Шехерезада оповідала своєму володарю?

Усмішка крамаря стала ще чарівнішою, попри те що він не зрозумів жодного слова, і чоловік, наче фокусник, витягнув звідкись скриньку з сандалового дерева.

— Ні, покажи нам безцінні тканини східних майстрів, — продекламував Кроншоу, — щоб мені написати мораль і прикрасити легенду.

Левантієць розгорнув червоно-жовту вульгарну, жахливу, гротескну скатертину.

— Тридцять п’ять франків, — повідомив він.

— О, мій любий дядечку, руки самаркандських ткачів не знали цієї тканини, а фарби для неї не змішували в баках Бухари.

— Двадцять п’ять франків, — принижено всміхнувся крамар.

— Її виготовили в казковій країні, а може, навіть у Бірмінґемі, місці, де я народився.

— П’ятнадцять франків, — просив бородатий чоловік.

— Йди собі своєю дорогою, друже, — кинув йому Кроншоу. — Нехай дикі віслюки спорожняться на могилу твоєї бабці по матері.

Незворушно, але вже без усмішки, чоловік перейшов зі своїм крамом до наступного столика. Письменник повернувся до Філіпа.

— Вам доводилося колись бувати в музеї Клюні?[194] Там можна побачити перські килими найвишуканіших відтінків, а чарівне хитросплетіння візерунків тішить і дивує око. У цих візерунках прихована вся загадковість і чуттєва краса Сходу, троянди халіфа та винний келих Омара[195]; спершу ви побачите лише це. Ідіть та подивіться на ці перські килими, й одного дня вам відкриється відповідь.

— Ви розмовляєте загадками, — пожалівся Філіп.

— Я просто п’яний, — пояснив Кроншоу.