Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Проте одного дня Фанні підійшла до Філіпа і, шаріючись, запитала, чи не могли б вони поговорити після занять.
— Звичайно, скільки захочете, — усміхнувся їй Філіп. — Я чекатиму на вас о дванадцятій.
Коли ранкові заняття завершилися, він підійшов до дівчини.
— Чи не проти ви трохи прогулятися зі мною, — запитала вона, знічено відводячи погляд.
— Авжеж, прогуляюся.
Кілька хвилин вони йшли мовчки.
— Пам’ятаєте, що ви мені тоді сказали? — раптом поцікавилася дівчина.
— Ой, послухайте, не варто починати сварку, — попросив Філіп. — Воно справді того не варте.
Фанні Прайс рвучко й судомно ковтнула повітря.
— Я не хочу сваритися з вами. Ви — єдиний мій друг у Парижі. Мені здавалося, що я вам подобаюся. Відчувала, що між нами щось є. Мене приваблювала… ну, ви знаєте… ваша клишоногість.
Філіп почервонів та інстинктивно спробував менше кульгати. Йому не подобалося, коли хтось згадував про його ваду, але він розумів, що мала на увазі Фанні. Вона була непривабливою, навіть огидною, і завдяки його неповноцінності між ними виникла така-сяка симпатія. Хлопець розгнівався, але змусив себе промовчати.
— Ви сказали, що просили моєї поради лише для того, щоби зробити мені приємність. Вам не здається, що в мене нічого не виходить, коли я малюю?
— Я бачив лише ваші малюнки на заняттях. Страшенно важко оцінити талант, подивившись тільки на них.
— Я подумала, можливо, ви не відмовитеся піти й подивитися на інші мої роботи. Я ніколи нікого не просила про це. Мені буде приємно, якщо ви погодитеся.
— Страшенно люб’язно з вашого боку. Я залюбки подивлюся на них.
— Я живу неподалік, — сказала дівчина так, наче вибачалася. — Вам знадобиться менше ніж десять хвилин.
— О, не переймайтеся, все гаразд, — заспокоїв Кері.
Вони пішли бульваром, повернули на одну бічну вуличку, а потім на другу — ще вбогішу, з дешевими крамничками на перших поверхах, й аж тоді зупинилися і взялися поверх за поверхом видряпуватися нагору сходами. Фанні відчинила двері, і вони увійшли до крихітного горища з маленьким віконцем під скошеним дахом. Тут було тісно, а в повітрі пахло пилюкою. Попри страшний холод, вогонь не горів, і не схоже було, що його тут колись розпалюють. Ліжко було неприбране. Меблів у кімнаті було небагато — стілець, комод, який водночас виконував функцію туалетного столика, та дешевий мольберт. Це помешкання виглядало вбогим за будь-яких умов, а сміття та неохайність його господині лише посилювали враження. На камінній полиці серед розкиданих фарб та пензликів стояло горнятко, брудна тарілка і чайник.
— Якщо ви станете ось там, я поставлю їх на стілець, і вам буде їх краще видно.
Дівчина показала Філіпу двадцять невеличких полотен, приблизно вісімнадцять на дванадцять дюймів. Вона по черзі ставила їх на стілець і вдивлялася в обличчя гостя; подивившись на кожну, хлопець кивав.
— Вони вам подобаються, чи не так? — нетерпляче запитала міс Прайс за кілька хвилин.
— Я хочу спочатку подивитися на кожну, — пояснив Філіп, — а потім скажу.
Охоплений панікою, Кері збирався з духом. Він не знав, що сказати. Річ була не в погано намальованих картинах чи фарбах, які наносила рука аматора, позбавленого відчуття кольору; там не було навіть спроби оцінити пропорції, а побудова перспективи видавалася сміховинною. Вони нагадували малюнки п’ятирічної дитини, однак дитяча безпосередність допомагає так-сяк зобразити побачене, а на цих полотнах були тільки вигадки посередньої свідомості, напхом напханої спогадами про посередні картини. Філіп пригадав, що дівчина захоплено розповідала про Моне та імпресіоністів, але її твори наслідували найгірші традиції Королівської академії.
— Ось, — сказала вона нарешті, — ось і все.
Кері казав правду не частіше за інших, але йому було надзвичайно складно озвучити таку відверту навмисну брехню, тож, відповідаючи, хлопець страшенно шарівся: