Тягар пристрастей людських

Клаттон був мовчазніший, ніж завжди, і не відповів, але кинув на Лоусона насмішкуватий погляд.

— Ви покажете нам картини, які привезли з Іспанії? — попросив Філіп.

— Я нічого не писав у Іспанії. Був занадто зайнятий.

— То чим ви там займалися?

— Я розмірковував. Схоже, імпресіоністи мене більше не цікавлять; мені здається, за кілька років вони видаватимуться порожніми й поверховими. Я хочу забути все, що вивчив, і почати спочатку. Повернувшись сюди, я знищив усе намальоване раніше. Тепер у моїй студії немає нічого, крім мольберта, фарб і кількох чистих полотен.

— І що ви збираєтеся робити далі?

— Поки не знаю. Я ще не зрозумів, чого точно хочу.

Клаттон розмовляв повільно і якось дивно, наче прислухався до чогось ледь чутного. Здавалося, у ньому прокинулася якась загадкова сила, якої хлопець сам не розумів, і щодуху намагалася знайти вихід. Він вражав своєю могутністю. Лоусон боявся його критики, хоча сам напросився на неї, і намагався уникнути можливого сорому, вдаючи, що ставиться до Клаттонової думки зверхньо. Юнак якийсь час мовчки дивився на портрет, а потім кинув погляд на Філіпову картину, що стояла на мольберті.

— А це що? — запитав він.

— Ох, я теж накидав портрет.

— Наполеглива мавпа, — пробурмотів Клаттон.

Він знову відвернувся до Лоусонового полотна. Філіп почервонів, але не прохопився жодним словом.

— Ну, то що ви про неї думаєте? — не витримав нарешті Лоусон.

— Чудово пропрацьоване обличчя, — озвався товариш. — Як на мене, намальовано дуже добре.

— Гадаєте, з пропорціями все гаразд?

— Цілком.

Лоусон радісно всміхнувся й обтрусився, мов вимоклий пес.

— Послухайте, мені страшенно приємно, що картина вам подобається.

— Не подобається. Не думаю, що вона чогось варта.

Лоусонове обличчя витягнулося, і він зачудовано витріщився на друга, не розуміючи, що той має на увазі. Клаттон не мав ораторського хисту й насилу витискав із себе слова. Те, що він хотів сказати, звучало заплутано, недорікувато й багатослівно, але Філіп зрозумів основну думку цієї беззмістовної балаканини. Клаттон ніколи не читав книжок і вперше почув ці слова від Кроншоу; спершу вони не справили на нього враження, але запали в пам’ять і пізніше раптово нагадали про себе та видалися справжнім відкриттям: гарний художник повинен одночасно малювати два об’єкти — людину та її душевні наміри. Імпресіоністів цікавили інші проблеми: вони неперевершено зображували людину, але наміри її душі хвилювали їх не більше, ніж англійських портретистів вісімнадцятого століття.

— Однак, намагаючись передати це, ви стаєте занадто буквальним, — увірвав його Лоусон. — Якби я міг написати людину так, як це робить Мане! І нехай усі її душевні наміри летять під три чорти.