Тягар пристрастей людських

— Як вам ведеться? — радісно поцікавився він.

— А вам що до того? — огризнулася дівчина.

Філіп не втримався і розреготався.

— Не перегризіть мені горлянку. Я просто намагався бути ввічливим.

— Мені ваша ввічливість ні до чого.

— Гадаєте, доцільно зі мною теж посваритися? — спокійно запитав Філіп. — Ви вже й так майже ні з ким не розмовляєте.

— Це моя справа, хіба ні?

— Аякже.

Він узявся до роботи, час від часу замислюючись, чому Фанні Прайс поводиться так вороже, і дійшов висновку, що вона йому абсолютно не подобається. Як і решті людей. Усі навколо намагалися не зачіпати її, остерігаючись гострого язика: і в очі, і позаочі дівчина казала огидні речі. Однак Філіп почувався таким щасливим, що йому не хотілося, аби на нього ображалася навіть міс Прайс. Він скористався методом, який раніше частенько допомагав упоратися з її поганим настроєм.

— Послухайте, чи не могли б ви підійти й подивитися на мій малюнок. У мене там жахлива плутанина.

— Дякую, але я можу витратити свій час на щось цікавіше.

Філіп здивовано витріщився на дівчину, адже єдине, що вона охоче робила, — давала поради. Фанні Прайс продовжувала далі, низьким, грубим від люті голосом:

— Тепер, коли Лоусон пішов зі студії, ви вирішили, що можна миритися зі мною. Ґречно дякую. Ідіть пошукайте собі іншого помічника. Я не підбираю чужі недоїдки.

Лоусон мав вроджений інстинкт педагога. Варто йому було щось дізнатися, одразу страшенно хотілося поділитися цим із кимось; а оскільки він навчав інших із задоволенням, уроки давали результат. Філіп, не надто замислюючись, узяв собі за звичку сідати біля товариша; йому ніколи не спадало на думку, що Фанні Прайс божеволіє від ревнощів і щоразу більше лютиться, спостерігаючи, як його навчає хтось інший.

— Коли ви тут нікого не знали, то радо зі мною мирилися, — кинула вона з гіркотою, — а щойно завели собі інших друзів, викинули мене, наче стару рукавичку. — Дівчина вдоволено повторила банальну метафору: — Наче стару рукавичку. Гаразд, мені байдуже, але я не збираюся дозволяти обдурити себе ще раз.

У її словах була дещиця правди, і вони розізлили Філіпа достатньо, аби він бовкнув перше, що спало на думку:

— Хай йому грець, я попросив у вас поради лише тому, що бачив, як вам це подобається.

Дівчина задихнулася і несподівано кинула на нього погляд, повний страждання. Потім по її щоках збігли дві сльози. Фанні Прайс виглядала жалюгідно і смішно. Філіп і гадки не мав, що мала б означати ця зміна в її поведінці, і повернувся до роботи. Він почувався незручно й мучився від докорів сумління, але не збирався підійти й вибачитися, оскільки боявся, що дівчина скористається нагодою й накинеться на нього зі своїми грубощами. Два чи три тижні вони не розмовляли, і, переживши дискомфорт від того, що вона його не помічає, Філіп навіть відчув полегшення, що звільнився з лещат такої непростої дружби. Він навіть трохи знітився, що дозволяв їй розмовляти з собою тоном господаря. Міс Прайс була надзвичайною жінкою. Вона щодня з’являлася у студії о восьмій ранку й була готова братися до роботи, щойно натурниця займе своє місце. Працювала вона, не відволікаючись, ні з ким не розмовляючи і годинами змагаючись із тими труднощами, які не могла побороти. Так продовжувалося, поки годинник не вибивав дванадцяту. Її праця була безнадійною. Міс Прайс не змогла наблизитися навіть до того середнього рівня, якого здебільшого досягає молодь після кількох місяців навчання. Щодня вона вдягала одну й ту саму бридку коричневу сукню із вчорашнім засохлим брудом на прузі та старими дірками, які Філіп помітив, побачивши її вперше.