Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Зашарівшись від сорому, розгублений Джельсоміно спробував було заперечити:
- Синьйоре вчителю, та це ж не я! «Трісь-трах!» - відповіла, розлетівшись на друзки, нова класна дошка, яку вранці почепив шкільний сторож.
- Ось тобі ще один доказ,- сказав учитель.
Але, завваживши, як по щоках у сердешного хлопчини градом котяться сльози, вийшов із-за кафедри, повагом наблизився до Джельсоміно і по-батьківському погладив його по голові: [278]
- Слухай мене уважно, синку. Твій голос може принести тобі або багато лиха, або велику славу. А поки що краще буде, коли ти більше мовчатимеш. Хто мовчить - десятьох учить.
Відтоді для Джельсоміно почалися пекельні муки. У школі, щоб не скоїти нового лиха, він затикав собі рота носовичком. Але й через нього голос лунав так гучно, що товариші в класі змушені були затикати ватою вуха. Тому і вчитель намагався викликати Джельсоміно якомога рідше. Щоправда, в цьому не було потреби, бо Джельсоміно був зразковим учнем і вчитель ніколи не сумнівався, що він відповість правильно на будь-яке запитання.
А вдома вже після першої завданої шкоди (він за столом заходився розповідати про випадки в школі, і від двадцяти склянок залишилися тільки скалки) йому було суворо заборонено навіть розтуляти рота.
Отож, щоб хоч трохи розважитися, Джельсоміно йшов чимдалі від села - до лісу, на берег озера чи в поле. Коли він упевнювався, що вже нарешті сам-один і на безпечній відстані од вікон своїх односельців, то лягав долілиць на землю й починав співати. За кілька хвилин уся земля, здавалося, починала ворушитись: кроти, черв'яки, мурашки та інші підземні мешканці вилазили на поверхню і чимдуж тікали від Джельсоміно на багато кілометрів, гадаючи, що почався землетрус.
Тільки один-єдиний раз Джельсоміно забув про свою звичну обережність. Сталося це в неділю на стадіоні під час дуже важливого футбольного матчу.
Джельсоміно не був запеклим уболівальником, але помалу-малу гра захопила і його. Десь у середині першого тайму команда його села під запальні вигуки глядачів повела атаку на ворога суперників. (Я не дуже тямлю в футболі, а тому й не зовсім розумію, як це можна «вести атаку на ворота», проте саме цей вислів я почув від Джельсоміно в його оповіді і чомусь певен, що він вам знайомий, якщо ви читаєте спортивні газети.)
- Уперед! Уперед! - підбадьорливо кричали вболівальники.
- Уперед! - закричав і собі на повен голос Джельсоміно. [279]
Саме цієї миті правий крайній перепасовував м'яч у центр нападу. Але на очах у всіх м'яч під дією якоїсь невидимої сили раптом змінив напрямок і проскочив у сітку поміж ногами розгубленого воротаря.
- Гол! - заревів стадіон.
- Оце так удар! - вигукнув один із уболівальників.- Ви помітили, як зрізано м'яч? Усе розраховано до міліметра! Що не кажіть, а в цього футболіста золоті ноги!
А Джельсоміно, оговтавшись, відразу збагнув, що він накоїв.
«І сумніватися не варто,- думав він,- цей гол забив я своїм голосом. Тепер треба мовчати, бо в що ж тоді перейде спорт? А втім, щоб було справедливо, треба зрівняти рахунок, тобто забити гол і в протилежні ворота».
У другому таймі випала така нагода.
Суперники пішли в атаку і прорвалися в штрафний майданчик односельців. Джельсоміно крикнув, і м'яч опинився в воротах. Серце його, як легко зрозуміти, обливалося кров'ю. Навіть через багато років, розповідаючи мені про цей випадок, Джельсоміно зауважив:
- Я радше дав би відрізати собі палець, аніж забити той гол, проте мусив тоді так учинити.
- Будь-хто інший на твоєму місці,- заперечив я йому,- завжди допоміг би виграти своїй улюбленій команді.
Так, будь-хто інший, але тільки не Джельсоміно - він був чесний і чистий, як джерельна вода. Отаким він і ріс, аж поки став юнаком,- невисоким, худорлявим; тож ім'я Жасмин йому дуже пасувало. А мав би він якесь важче ім'я,- чого доброго, ще згорбився б, носячи його.
Джельсоміно давно вже не школяр, а хлібороб і так би й зостався ним довіку, і мені не довелося б розповідати вам про нього, якби не трапилася з ним страх неприємна пригода, про яку ви зараз дізнаєтеся.
Він не міг спочатку й припустити, що голосом здатен грушу обтрусити
Якось уранці Джельсоміно вийшов у садок і побачив, що груші вже достигли. Адже груші завжди так роблять: нічогісінько не кажучи, вони стигнуть собі і стигнуть, [280] аж поки одного чудового ранку ви виходите в садок і бачите, що вони вже достигли і пора їх зривати.