Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- На-на-на! - гукнув його вагоновод.- Вірний, іди сюди, на, Вірний! На-на, Вірний!
Ще багато інших імен назвав вагоновод, та Курдуплик на жодне з них не відповідав, хоч і розумів дуже добре, що цей чоловік нічого лихого не має на думці. Але саме через це він і не озвався: він був у такому відчаї, що вже й дружити ні з ким не хотів. У нього було одне-єдине бажання: лягти посеред дороги і вмерти.
- Фідо! Жук! Вовк! На, собачко! На-на-на! Йди сюди, цуцьо!
Та Курдуплик 'навіть не оглядався. Вагоновод знову заліз у трамвай, сів на своє місце і поїхав, подзвонюючи на кожному кроці та уважніше поглядаючи на колії.
Причаївшись за гранітним каменем, Курдуплик дивився на трамвай, що з гуркотом проїжджав метрів за десять від нього. Проте він не наважувався вийти. А як весело дзвенів цей трамвай! Як привітно й тепло світилися його вікна! А яке лагідне та привітне обличчя у вагоновода! З усього було видно, що він скинув би навіть свого шарфа з шиї і закутав би бідного песика, що тремтів від холоду, [266] і щоранку годував би його білим хлібом, розмоченим у молоці.
Курдуплик аж зітхнув від таких мрій.
В цей час із другого кінця вулиці долинув стукіт копит і коліс. Незабаром з'явилася і стара конячина, яка повільно тягла візок, що легенько похитувався на ресорах.
«Кинуся під візок,- вирішив Курдуплик.- І якщо мене не затопче копитами кінь, то все одно розчавлять колеса».
Коли візок уже був за яких два кроки від Курдуплика, бідний песик, міцно заплющивши очі, швидко кинувся під ноги коневі. Але той таки вчасно помітив його, бо коні добре бачать навіть з-під шор, що прикривають їм очі. Копита тільки легенько ковзнули по спині Курдуплика. Обминаючи собачку, коняка звернула вбік і карету. Тому колеса навіть не зачепили щеняти. Не довго думаючи, собачка стрибнув навздогін і вчепився всіма чотирма лапками ззаду, саме там, де ховаються завжди від кучера вуличні шибеники, коли хочуть непомітно проїхати, не схопивши по спині батога.
«От і я їду зайцем, як ті хлопці на трамваї»,- подумав Курдуплик і одразу згадав усе, що недавно розповідав про хлопчиків Старий Патріот. «Хтозна,- думав собі цуцик,- може, в цю мить і Франческо отак причепився ззаду і їде візком, щоб не платити грошей. Воно й мені трошки незручно: хто-небудь може побачити і подумає, що я легковажне, несерйозне щеня. Якби він знав, чому я опинився тут».
Правду кажучи, Курдуплик влаштувався на цьому місці зовсім непогано, навіть предобре. Колеса знімали легкий сніжний порох, який приємно лоскотав його в носі. Під візком біг чудовим білим килимом гладенький шлях. Праворуч та ліворуч пропливали засніжені дерева й будинки.
«Зовсім непогано їхати у візку»,- міркував собі Курдуплик.
Пам'ятаєте, саме так подумав і Франческо, коли сів У візок.
«Поїду, куди повезуть,- вирішив Курдуплик.- Тут навряд чи помітить кучер. Буду їздити, поки возитимуть,- [267] хоч і цілий день, а там видно буде. Я радий, що залишився живим. Бррр!.. Яка ж то дурна була б смерть! Зараз уже лежав би, чого доброго, десь у рівчаку, поруч з гарматами Генерала та дохлими щурами».
Але через деякий час Курдупликові надокучило сидіти на зап'ятках. Тепер йому дуже закортіло дізнатися, де краще їхати: на зап'ятках чи у візку?
«По-моєму, всередині має бути набагато краще,- міркував собі песик.- Адже там обов'язково повинні бути м'які червоні сидіння, як у купе першого класу нашої Голубої Стріли. Присягаюся, що на м'яких сидіннях візка можна простягнутися так, щоб і хвоста не ховати. Ану лишень спробую залізти всередину!»
Орудуючи зубами, лапами та хвостом, Курдуплик заліз у візок. Там було зовсім темно, але цуцик зразу ж відчув під собою приємний м'який оксамит.
«Трохи темнувато,- подумав Курдуплик,- але нітрохи не гірше, ніж у купе Голубої Стріли. Хоч би не забруднити оксамит мокрими лапами. А втім, чи не однаково? Я їду в кареті уперше в житті, то хоч згадати буде що потім. Простягнуся на весь зріст і посплю гарненько».
Але тільки він хотів було лягти зручніше, як лапи вперлися у щось - вірніше, у когось.
«Хто ж іще їде зі мною?»- злякано подумав Курдуплик. Він широко розплющив свої сірі оченята, і раптом серце його закалатало в грудях.
Спершись на спинку сидіння і підклавши під голову руки, в кареті спав глибоким сном якийсь хлопчина.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ