Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
«Я так і думав,- вирішив Джельсоміно,- цей крамар божевільний і називає хліб чорнилом, а чорнило - хлібом. Тут, либонь, усе буде на своєму місці».
Він зайшов до крамниці й попросив півкіла хліба.
- Хліба? - услужливо перепитав продавець.- Бачте, ви помилилися. Хліб продається навпроти, а ми продаємо тільки канцелярське приладдя.- І він широким жестом руки гордо обвів усе багатство смачних хлібних виробів. [285]
«Тепер я збагнув,- вирішив подумки Джельсоміно,- у цій країні треба говорити навпаки. А коли ти назвеш хліб хлібом, тебе не зрозуміють».
- Тоді дайте мені півкіла чорнила,- сказав він продавцеві.
Той мовчки зважив йому півкіла хліба, загорнув, як годиться, у папір і подав.
- Я хотів би ще трохи оцього,- попрохав Джельсомі-ч но і показав на кружало пармського сиру, не ризикуючи його якось назвати.
- Трохи гумки? - запитав продавець.- Зараз, хвилинку.- Він відрізав гарний шматок сиру, зважив і загорнув його.
Джельсоміно полегшено зітхнув і поклав на прилавок щойно знайдену срібну монету.
Продавець вирячився на неї, кілька хвилин покрутив перед очима, підкинув над прилавком, щоб почути, як вона дзвенить, потім заходився розглядати її через лупу і навіть спробував на зуб. Після цього він простяг її назад Джельсоміно і невдоволено зауважив:
- На жаль, юначе, ваша монета справжня.
- Тим краще! - довірливо усміхнувся Джельсоміно.
- Ні, не краще. Кажу ж вам, що ця монета справжня і я не маю права її прийняти. Ідіть собі своєю дорогою. І взагалі радійте, юначе, що в мене нема бажання вийти і покликати поліцейського. Хіба ви не знаєте, що чекає на тих, хто пускає в обіг справжні гроші? В'язниця!
- Але ж я...
- А ви не підвищуйте голосу, я не глухий. Ідіть, ідіть собі і приходьте з фальшивою монетою, тоді й одержите свій товар. Дивіться, я навіть не розгортаю пакунків і кладу їх отут збоку, добре? На добраніч!
Джельсоміно заткнув рота кулаком, щоб не закричати. І поки він ішов від прилавка до дверей, між ним і його голосом відбулася така розмова:
Голос: Хочеш, я вигукну: «А-а!», і в нього на друзки розлетиться вся вітрина?
Джельсоміно: Бога ради, не роби цього. Адже я щойно опинився в цій країні, у мене й так усе тут почалося не з тієї ноги. [286]
Голос: Але я мушу вирватись на волю, бо як не вирвуся, то лусну. Ти ж мій володар, придумай, як краще це зробити.
Джельсоміно: Потерпи, дай хоч вийти з цієї божевільної крамниці. Мені не хочеться руйнувати її. В цій країні коїться щось дивне.
Голос: Не зволікай, я більше не можу... Ще хвилина - і я закричу... Ще хвилина - і все розлетиться на друзки...
Джельсоміно кинувся бігти, звернув у глуху вуличку, трохи ширшу за провулок, швидко озирнувся. Довкола не було нікого. Тоді він витяг з рота кулак і, щоб звільнитися від злості, яка переповнювала його, випустив коротке: «А-а-а!» Тієї ж миті розлетівся на скалки вуличний ліхтар, а на тротуар упав з балкона винесений кимось із кімнати вазон.
Джельсоміно зітхнув:
- Коли я матиму гроші, то вишлю їх грошовим переказом міській управі за розбитий вуличний ліхтар, а на балкон поставлю новий вазон із квітами. Більше, здається, нічого не розбилося?
- Ні, більш нічого,- відповів йому тонюсінький голос, і хтось двічі кашлянув.
Джельсоміно озирнувся довкола, шукаючи, хто б це міг говорити, і побачив кота, чи принаймні істоту, яка здалеку скидалася на кота. Передусім кіт цей був густо-червоного чи навіть бордового кольору. Він мав лише три лапи. Та найдивовижніше те, що це був контурний, окреслений лініями кіт, яких ото малюють на стінах діти.
- Як? Кіт-говорун? - здивувався Джельсоміно.
- Так, я трохи незвичайний кіт і визнаю це. Я, наприклад, умію читати й писати. Але крім усього іншого, я син шкільної крейди.
- Чий, чий син?
- Одна дівчинка намалювала мене на цій стіні шматочком кольорової крейди, який вона вкрала у школі. Та оскільки цієї миті з'явився поліцейський, вона швиденько дременула, не домалювавши мені однієї лапи. Через це я шкандибаю. От тому й вирішив назвати себе Шкандиб-чиком. А ще я трохи кашляю, бо прозимував на досить-таки сирій стіні. [287]
Джельсоміно оглянув стіну. На ній залишилася ледь помітна заглибина від контурів Шкандибчика - так ніби рисунок вилущився з тиньку.