Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Курдуплик навчається гавкати
- Франческо! - прошепотів, затамувавши подих, Курдуплик, але навіть не розчув свого голосу. Він так розхвилювався і так розгубився, що довгенько лише скавчав та вив, як навіжений, наче йому затиснули хвоста в дверях. [268]
Франческо тим часом поворухнувся і посміхнувся уві сні. Напевно, цьому хлопцю з рудуватим великим чубом, що спадав на чоло, наснився якийсь гарний сон.
Курдуплик лизнув хлопцеві руку.
Вперше в житті випало собачці таке велике щастя, і рука здалася йому найкращою річчю в світі. «Я шукав смерті під трамваєм! - картав себе зараз Курдуплик.- Ледве не загинув під візком Франчеєко. Яка жахлива була б смерть!..»
Від щастя Курдуплик заплющив очі, але відразу ж здригнувся: він боявся навіть на мить відірвати свій погляд від сонного Франческо. Вдоволено постукуючи хвостиком по оксамитовому сидінню, песик поглядав на нього і здивувався не менше, ніж тоді, коли побачив своє відображення в калюжі.
«Дивна річ! Цей хвіст зовсім не схожий на той, що був у мене раніше. Проте ніхто мені не чіпляв іншого, це я наче добре пам'ятаю».
Курдуплик пригадав один випадок з свого життя, про який я вам ще ніколи не розповідав, бо ніколи було розповідати. А було це ось як. Коли ще собачка стояв у магазині, миші відгризли йому хвоста. О, миші там були просто жахливі! Ляльки також частенько страждали від них. Не раз голодна мишва точила їхні чудові перуки, стрічки та клоччяні коси. От там і Курдуплик позбувся свого хвоста. Проте Фея оглядала крамницю і помітила це. Вона так спритно приклеїла нове волосся лялькам, що повигризуваних місць зовсім не стало видно. Тоді ж вона пришила нового хвоста й Курдуплику.
«Маю такого хвоста,- міркував Курдуплик,- що не відірвеш, як латку. Це вже не яка-небудь ганчірка...» І собачка почав крутитися, намагаючись зловити хвіст передніми лацами. Він так закрутився, що й не згле-дівся, як наштовхнувся на Франческо. «От я вітрогон! - став докоряти собі цуцик.- Тільки й бракувало, щоб я штурхав хлопця. Але ж рано чи пізно, а йому все одно треба вставати»,- виправдовувався Курдуплик.
Зараз Франческо вже спав не так міцно; він крутився, повертався, потягався, ворушив губами, наче хотів щось сказати. Очевидно, він випливав із свого глибокого, як море [269] сну. Курдуплик це помітив і вирішив, що Франческо і сам прокинеться. Тому він почав шептати:
- Вставай, вставай! Вставай, Франческо! Я вже відколи сиджу тут, а ти хоч би раз глянув на мене. Зараз вставай, бо вже час!..
Франческо кліпнув очима і одразу ж примружив їх: срібне сяйво ранкових променів засліпило йому очі.
- Де я?..- здивовано запитав сам себе хлопець, не пригадуючи спросоння, що трапилося з ним вночі.
Але раптом копита дзвінко вдарили об бруківку - візок в'їхав у центральну частину міста, де на вулицях уже встигли замести сніг. Франческо зразу пригадав усі пригоди минулої тривожної ночі. Він подивився навколо і побачив на сидінні поруч себе маленького собачку, який метляв хвостом і так лагідно дивився у вічі, що, здавалося, досить було хлопцеві подати найменший знак, і він стрибне йому в обійми.
- Песику! - радісно вигукнув Франческо.- Звідкіля це ти узявся?
Від захоплення Франческо сидів, мов зачарований, і все ніяк не міг наважитися простягти руку й погладити цуцика по спині.
«Може, його подарувала Фея? Це, очевидно, її новорічний подарунок».
Але раптом Франческо засміявся: Фея дарує тільки іграшки, а не живих собак. А тут не іграшка, а справжній-справжнісінький живий собачка з лагідними вологими очима, з справжнім хвостиком, що весело метлявся, немов прапорець на вітрі. Ви розумієте? Курдуплик уже не був іграшкою, він перетворився на справжнього живого цуцика. Дивина, правда?
Франческо спочатку боязко торкнувся однією рукою до спини собачки, потім погладив його легенько обома руками. А Курдуплик тільки і чекав на це запрошення: він шмигнув, як ящірка, хлопцеві на коліна і весело загавкав.
Ні, ви таки правильно прочитали: загавкав. Уперше в своєму житті Курдуплик почув, як з його горла вилітають дивні сильні звуки, зовсім не схожі на жалюгідне скавчання. Вони здалися йому такими чарівними, як пісня, і лунали для нього величними звуками дзвону. [270]
«Я гавкаю!»- тільки й встиг ще подумати Курдуплик і зразу ж перестав думати. Зате тепер він цілком захопився досі не знаним почуттям. Цуцик гавкав так дзвінко, що Франческо не міг стриматися і розсміявся.