Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
Оманлива снага, що на якийсь час підбадьорила Єву, швидко залишала її. Все рідше було чути на веранді її легку ходу, і все частіше лежала вона в кріслі перед розчиненим вікном, утупивши очі в неспокійні хвилі озера.
Одного дня, лежачи отак у кріслі з розгорнутою книжкою на колінах, Єва раптом почула на веранді сердитий голос матері:
— А це що таке, негіднице? Знову в шкоду? Пообривала квіти, он як?
І Єва почула лункий звук ляпаса.
— Ой пані! Та це ж для панночки Єви!—обізвався голос, що належав Топсі.
— Для панночки Єви! Ач що вигадала! Ти думаєш, їй потрібні твої квіти, нікчемна чорна мавпо? Ану забирайся геть!
Єва миттю підхопилася з крісла й вибігла на веранду.
— Ой, не треба, мамо! Я хочу ці квіти, нехай дасть їх мені! Вони мені потрібні.
— Та ну, Єво, в тебе й так їх повна кімната.
— Мені квіти ніколи не зайві,— відказала Єва.— Неси їх сюди, Топсі.
Топсі, що, понуривши голову, стояла осторонь, підійшла до Єви й оддала їй квіти. На обличчі в неї був нерішучий, соромливий вираз, зовсім не схожий на її звичайні зухвалі гримаси.
— Який чудовий букет! — сказала Єва, розглядаючи квіти.
Насправді той букет був скорше чудний — пучок червоногарячих гераній і серед них одна-єдина біла камелія з лискучим темним листям. Квіти явно були дібрані за протилежністю кольорів і дбайливо складені пелюстка до пелюстки.
Топсі аж засяяла з утіхи, коли Єва сказала:
— Топсі, ти дуже гарно добираєш квіти. Осьде в мене порожня ваза. Я хочу, щоб ти щодня приносила для неї букет.
— Що за химера! — вигукнула Марі.— Ну навіщо це тобі?
— Нехай собі рве квіти, мамо. Чи тобі не однаково, якщо Топсі робитиме це для мене? Однаково ж, правда?
— Та звісно, коли ти цього хочеш, люба!.. Топсі, ти чуєш, що каже твоя маленька хазяйка? Гляди мені, слухайся її!
Топсі швидко кивнула головою і опустила очі. Коли вона оберталась, щоб іти, Єва побачила, як по її темній щоці скотилася сльоза.
— Ось бачиш, мамо, я знала, що бідна Топсі хоче зробити для мене щось приємне,— сказала вона.
— Ет, дурниці! Просто це ще одна зловмисна витівка, які вона так полюбляє. Вона знає, що не можна рвати квіти, і робить наперекір, ото й тільки. Та коли вже тобі цього забаглося, то нехай буде так.
— Мамо, по-моєму, Топсі дуже змінилася. Вона старається виправитись.
— Довго їй треба буде старатись, поки вона виправиться!— зневажливо засміявшись, промовила Марі.
— Бідна Топсі! Ти ж знаєш, мамо, як її кривдили все життя.
— Ну, відколи вона тут, їй нема на що нарікати, аж ніяк. І навчали її, і умовляли, й упадали всі коло, неї як тільки могли, а їй хоч би що! Яка була капосна, така й лишилась і завжди така буде. Нічого вже з неї не зробиш!
— Але ж, мамо, одна річ — зростати так, як я, серед друзів, у добрі та ласці, і зовсім інша — так, як довелося їй, аж поки вона потрапила сюди!
— Можливо,— сказала Марі, позіхаючи.— Ой, ну ж і пече сьогодні...
— Мамо,— знов обізвалася Єва,— я хочу, щоб мені зрізали трохи кучерів... Тобто не трохи, а чимало.
— Навіщо? — запитала Марі.
— Я хочу пороздавати їх своїм друзям, мамо, поки ще можу зробити це сама. Чи не попросила б ти тітоньку прийти і підстригти мене?
Марі гукнула міс Офелію, що була в сусідній кімнаті.
Коли та прийшла, дівчинка підвелася з кушетки і, струснувши на плечі свої довгі золотисто-каштанові кучері, з усмішкою мовила: