Хатина дядька Тома

важко. Те саме подумав собі й Сен-Клер і спокійнісінько курив далі, мов бездушний лиходій, аж поки до веранди під’їхала коляска і з неї вийшли міс Офелія та Єва, що їздили з Томом на прогулянку.

Міс Офелія, як звичайно, передусім рушила до своєї кімнати зняти чіпець і шаль, а Єва підійшла до батька й примостилася в нього на колінах.

Трохи згодом у кімнаті міс Офелії, що так само виходила дверима на веранду, почулися голосні вигуки й звернені до когось гнівні докори.

— Якого ще лиха накоїла там Топсі? — обізвався Сен-Клер.— Б’юсь об заклад, що весь цей галас через неї!

В наступну мить на веранді з’явилася до краю обурена міс Офелія, тягнучи за собою малу винуватицю.

— Іди, іди сюди! — примовляла міс Офелія.— Ось я все розкажу твоєму хазяїнові!

— Що там таке? — спитав Сен-Клер.

— А те, що я не можу більше терпіти цього знущання! Це вже просто над усяку силу! Я замкнула її в кімнаті й сказала вивчити молитву. А вона що? Підгледіла, де я ховаю ключа, залізла в шафу, витягла звідти оздобу для чіпців і всю порізала на плаття своїм лялькам! Ні, такої лихої дитини я ще зроду не бачила!

— Я ж казала вам, сестрице,— обізвалася Марі,— що з цими створіннями по-доброму не можна. Коли б оце моя воля,— додала вона, докірливо поглянувши на Сен-Клера,— я б звеліла як слід відшмагати цю малу негідницю. Так відшмагати, щоб вона й на ноги не звелася!

— Не сумніваюся,— мовив Сен-Клер.— Ось і розказуйте після цього про лагідну жіночу вдачу! Дайте жінці волю, то вона вам і коня мало не до смерті заб’є, а не те що слугу!

— Та вже ж не ходитиму коло та навколо так, як ти! — відрубала Марі.— Сестриця розумна жінка і сама це збагнула не гірше за мене.

Міс Офелія, як і кожна дбайлива господарка, не могла стримати обурення, коли дівчинка своїми витівками марно переводила добро. Та й багато хто з наших читачок на її місці напевне відчули б те саме. Однак слова Марі аж ніяк не вкладалися в її поняття, І вона враз прохолола.

— Я б нізащо не дозволила вчинити таке над дитиною»— мовила вона,— але кажу вам, Огюстене, я справді не знаю, що робити. Навчала я її навчала, товкмачила одне й те ж до знемоги, і шмагала її, і карала як тільки могла — а вона все така сама, як раніше!

— Топсі, ану йди сюди, мавпеня! — покликав дівчинку Сен-Клер.

Топсі підійшла до нього. її круглі гострі оченята блимали винувато і в той же час, як завжди, лукаво.

— Чому ти так поводишся? — запитав Сен-Клер, несамохіть потішаючись виразом її обличчя.

— Та, мабуть, тому, що я лиха,— шанобливо сказала Топсі.— Так каже міс Фелі.

— Хіба ти не бачиш, скільки добра зробила тобі міс Офелія? Вона каже, що зробила все можливе.