Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Заслуговує на увагу також факт, який мав місце за звітний період, тобто 28.10 і 6.11 ц. р. Спеціальна військова група приїжджала для зйомок фільму про бої Війська Польського з партизанами та нібито грабунки і саботаж повстанців. Привезли обдертих в'язнів, яким наказали грати роль повстанців, інсценізували не дуже смішні комедії та інші потрібні їм сцени. Зганяли населення, палили пусті хати і це все фотографували.
Користуючись присутністю ВП, поновили «діяльність» польські бандитські елементи з-за Сяну в українських селах Надсяння. Під час нічних нападів убили кількох цивільних і забрали кілька останніх одиниць худоби. Боротьба з ними дуже важка, бо невідомо, звідки, куди і коли прийдуть. Пограбувавши все, що потрапить під руку, вбивши кожного, хто стане на дорозі, бандити відразу втікають, навантажені трофеями, за Сян. (…)
У звітному періоді значно активізував свою діяльність ВОП. Попередньо вони охороняли тільки свої застави і найближчі околиці, тепер роблять засідки і нічні напади на селі, шукаючи бандерівців. До Войткової прибула 75-особова команда з Волковиї. Фурмани, які їх привезли, застерігали, що на попередньому місці постою їх дуже відчуло населення. (…)
Наше населення, матеріально знищене безперервним грабунком з боку війська і бандитів, ще має запас хліба і не передбачає голоду навіть на час перед жнивами, якщо тільки ворог не посилить пограбування.
Р-н
Місце постою, 15.XII. 1946 р.
Archiwum Państwowe Rzeszów, zespół WUSW. — Sygn. 180. — K. 104–105.
НАДСЯННЯ ЗВИНУВАЧУЄ!
Серед кічькох грубих книжок, які подають історію окремих регіонів Закерзоння, вирізняється багатством матеріалу і солідним опрацюванням 800-сторінковий том, виданий у 1986 році Науковим Товариством ім. Шевченка у Сполучених Штатах, під назвою: «Ярославщина і Засяння 1031–1947. Історично-мемуарний збірник». Подаємо з цього тому огляд дрібних подій в окремих селах, зазначаючи сторінку книжки, а детальнішим описам надаємо форму окремих документів.
Передмова, с. XIV. Ця книжка відображує історичні рани українського автохтона Ярославщини і Надсяння, які ще нині так нам дуже болять. (…)
Багатовікова присутність польських можновладців на західних окраїнах українських етнічних земель і їхні методи дискримінації і денаціоналізації формували історичне минуле цих земель і остаточно визначили їхню нинішню долю.
Традиційна загарбницька політика давньої післяверсальської і нинішньої «народної» Польщі постійно намагалась відсунути українців із заходу далеко на схід. У цій діяльності постійно застосовувалися жорстокі, нищівні методи, а наші оборонні акції називали «бандитизмом».
Нищення церкви на Холмщині, а пізніше на Надсянні й Лемківщині засвідчує незмінність польської політики стосовно українців. Про масові вбивства українського населення в усьому Надсянні, й у тому числі священиків у 1945–1947 роках, польські чинники мовчать до нинішнього дня.
Протягом останніх десятиліть польська публіцистика і польські наукові кола засипали книжковий ринок багатьма псевдонауковими працями, намагаючись не тільки довести польськість українських західних земель, але й обвішати нас образливими назвами. (…)
У Ярославі й околицях влада «народної» Польщі дозволила собі страшні злочини. Але досі не було можливості для висвітлення цих убивчих польсько-більшовицьких вчинків. Віримо, що нинішній збірник Регіонального об'єднання Ярославщини і околиць Надсяння хоча б частково заповнить цю прогалину (…)
АНДРІЙ, український єпископ в Аргентині, с. XVII. Після страшної бурі Другої світової війни настала велика політична і церковна зміна. Більшість українського населення Ярославщини було вивезено в Радянську Україну або у північно-західну Польщу. Залишилося місто Ярослав зі своїм славним українським іменем. Залишилась такою самою, як була, срібна стежка Сяну. Залишилися села, але змінились люди. Майже ніхто з них не говорить українською, нема вже у церкві богослужіння в українському обряді галицької Русі-України, не чути українських народних пісень. (…)
Не знаємо, чи завтра землі Надсяння і Ярославщини будуть включені у кордони української держави. Може так статися, бо у Бога все можливе. Але ми переконані, що вони завжди будуть територіями української Київсько-Галицької Церкви…
Біла Жешівського повіту, с. 229. У 1945 році, вже після відходу радянських військ, місцева «соціалістична» влада, що складалася із шумовиння, підбурювана поляками зі сходу, повбивала всіх чоловіків-українців, яких змогла схопити протягом однієї ночі. Тіла вбитих були зв'язані колючим дротом, побиті, мали поламані кістки, повиколювані очі. Це нібито була відповідь за вигадані вбивства поляків зі Східної Галичини.