Історія польсько-українських конфліктів т.3

Отже, коли не вдалася спроба виселення українців за допомогою терору державної міліції і спеціально організованих з цією метою цивільних банд, польський уряд кинув у вересні 1945 року великі загони регулярних військ для акції примусового виселення українців. Тож у вересні розпочалася нова хвиля терору проти українського населення, цього разу вже цілком явна, а не замаскована нібито боротьба з бандами, оскільки цю терористичну акцію проводить регулярне військо. При цьому треба додати, що командири цих терористичних загонів Війська Польського рекрутуються виключно з російських офіцерів, переодягнених у польські мундири. Це військо, за прикладом безславної пам'яті гітлерівських есесівських вбивць, оточує вночі українські поселення і змушує населення, яке не встигає вчасно врятуватися втечею, до виселення. Оскільки українці не хочуть погодитись на виїзд, бійці цього польсько-більшовицького війська за наказом, отриманим згори, грабують усе майно, лякають масовими екзекуціями, часто б'ють, ґвалтують жінок, стріляють у мирних мешканців, насильно викидають з будинків, чинять усілякі інші злочини і насильства.

У Перемишлі заарештовано єпископа греко-католицької церкви Коциловського, також за прикладом, зразком і наказом більшовицьких володарів, які, зі свого боку, заарештували у Львові і вивезли у Сибір митрополита греко-католицької церкви Йосипа Сліпого й усіх єпископів та багатьох священиків, а українські греко-католицькі церкви передали московській православній церкві, яка тепер є не вільною релігійною організацією, а замаскованою інституцією більшовицької поліції (НКВД, НКГБ). Разом з єпископом Коциловським заарештовано також більшість української інтелігенції, щоб таким чином змусити її терором виїхати до червоного більшовицького «раю», якого всі люди у нас бояться і який смертельно ненавидять, бо знають його не з теорії комунізму, не з книжок і пропаганди, як десь там у Греції чи Франції, а знають зі страшного досвіду, набутого українським народом протягом останніх 28 років під більшовицькими урядами, що це є одна велика в'язниця народів і система незліченних концентраційних таборів, групової відповідальності, масових екзекуцій, усунення будь-якого права з життя громади і з життя особи, а також інших форм терору, властивих усім тоталітарним і диктаторським режимам, а в радянському режимі вибуялих до максимального звиродніння.

Увесь цей величезний масив безправ'я і нечуваних злочинів щодо нашого поневоленого народу діється тоді, коли на весь світ оголошені величні засади Атлантичної Декларації, чотири великі свободи президента Рузвельта, статут нової міжнародної Організації Об'єднаних Націй, названий міністром Стеттініусом конституцією нового вільного світу, коли президент Трумен оголошує початок Золотої Епохи людської свободи і щастя, а Великі Мужі Великої Британії проголошують ті самі засади і запевняють своїм словом і честю, що незламно будуть стояти на сторожі права і справедливості у всьому світі.