Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
У середині липня 1943 року священик Михайло Гайдук повертався до Глудна після відправлення богослужіння у Динові. (…) Коли підвода їхала по шосе вздовж Сяну, з лісу виїхав велосипедист, певний час їхав за возом, потім збільшив швидкість і двічі вистрелив у священика. Постріли були смертельними. Вбивця зник у лісі.
Так загинув провідний у регіоні громадський діяч, керівник драматичного колективу, хору, кооперативного руху, прекрасний оратор і творець патріотичних промов.
Добча Ярославського повіту, с. 398. До 1944 року все було добре. Після повернення німців зі сходу поляки показали свою «культуру» і «християнську віру». Вони почали нападати із сусідніх сіл на наші і вбивали людей на полях навіть серед білого дня. На подвір'ї Станька тільки в одній могилі поховали 18 осіб. Богдан Дубляниця був убитий у школі. (…) Тепер у селі нема жодного українця, всіх вигнали і виселили з рідної землі.
Ярослав Зубаль: Домбрівка Ниского повіту, с. 408. Відразу після приходу німців рік чи два було спокійно. Українці почували себе вільно, ніхто їх не переслідував за релігійну чи культурну діяльність. (…) Наші надії на визволення від польського і московського ярма швидко розтанули, коли почала показувати своє обличчя гітлерівська грабіжницька і жорстока політика, у першу чергу стосовно поляків, а пізніше і стосовно українців. Спочатку українці щиро співчували полякам, особливо тим, хто не ставився шовіністично до українців. Одначе поляки швидко зіпсували ці настрої. Виникли польські підпільні боївки, які взяли на приціл не гітлерівських гнобителів, а Богу Духа винних і беззбройних українців, вбиваючи кожного, хто потрапив під руку.
Першими жертвами стали вчителі з сусідньої Курини — Пиріг і його дружина Наталка. Їх страшенно катували перед смертю. Дитину, щоправда, залишили і навіть доручили няні, щоб «цю українську дитину» виховувала. Вбивства так швидко поширились, що наші люди почали втікати у безпечніші місця. Священик П., попереджений про появу боївки, врятувався втечею через вікно. Мене нещастя оминуло двічі. Перший раз це було перед приходом німців 12 вересня 1939 року. Разом із сім'єю та іншими людьми, які втікали від бомбардування, протягом трьох днів і ночей сидів у лісах, а в цей час боївкарі сплюндрували все моє помешкання, перевертаючи все догори ногами у пошуках «зрадників». Другий раз — у 1941 році, коли німці вчасно мене виселили, бо територія переходила під контроль війська. У жовтні 1941 року я виїхав з родиною на схід і отримав посаду старшого лісника у Рогатині, тут почувався безпечно в оточенні свояків. І потім ще довго зі страхом згадував нещасну долю наших людей, які залишились на ласку шовіністичного польського шумовиння.
Яків Козел: Домбровипя Лежайського повіту с. 413. У 1944–1945 роках на Домбровицю почали нападати польські банди, їхніми жертвами стали 25 українців. Однією з банд командував поляк з Домбровиці — Ян Тот-Мева. Після війни він потрапив до в'язниці і там загинув.
Яків Козел: Рулка Ярославського повіту с. 545. З приходом більшовиків улітку 1944 року польські банди почали арештовувати найбільш свідомих українських селян. До Перемишля забрали
Миколу Федірка, звідки він вже ніколи не повернувся. Тут бушувала польська банда «Мева» під командуванням Яна Тота з Домбровиці, а до неї належали Франек Новак (псевдонім Дроп) з Рудки, Стах Косовський та інші. Ця банда вбила багато людей. Улітку 1945 року польська банда нападала на людей, які поверталися з примусових робіт у Німеччині, при переході через Сян, грабувала і вбивала цих людей, а тіла вкидала до річки. Кількість жертв уже ніколи не вдасться встановити. (…)
Банда «Мева» вбила: родину Щурів — Олексу Щура, дружину Анну і шестеро дітей; родину Романа Охаба — дружину Катерину і четверо дітей, врятувалась одна дочка, яка спала тоді у сіні на горищі; родину Миколи Бохнака (7 осіб), включно зі старою бабусею; братів Андрія й Івана Дейнеків; Еву Шегду, тіло вкинули у річку; Теодора Козла з Цеплиць. Один бандит з Піскоровиць убив у Рудці двох братів Молодіїв — Дмитра у стайні і Михайла на складі дерева. Це неповний список невинних жертв, бо їх було набагато більше.
Яким К. Босняк: Слобода Ярославського повіту, с. 554. Оскільки за Слободою були вже польські села, то у 1943–1945 роки польські банди часто нападали на село, грабували і вбивали наших людей. Вбито понад 40 осіб. Окремі прізвища мені вдалось записати, а саме: Пашковський Сильвестр, Сікора, Дубляниця Михайло, Шарило Михайло, Дуда Петро, Вигінний Степан, Медик Онишко, Цюпик Гриць, Чорнейко Іван, Митько Іван (з Подлоги), Гись Іван (з Малої Слободи), Яриш Іван, Білинський Володимир (вчитель).