Беладонна. Любовний роман 20-х років

Коли вона увійшла в театр, світло вже згасло. Увертюру тільки-но почато. Всю увагу Ганна звернула на Володимирові рухи. Спочатку вони були несміливі, такі ж обачливі, яким у перші дні знайомства було його ставлення до неї, але поволі рухи набували певності й енергії; як у мага, з-під його диригентської палички випливали щораз дивовижніші візерунки. Звуки розсипалися водограєм самоцвітів, раптом зривалися в грізний потік, котилися рвучкі вали, захлинали тихі мелодії. З глибин ішов разючий крик якоїсь жертви, що поволі завмирала десь на дні разом із глухим рокотом стихії, а на поверхню вже чорними тінями напливав тужний реквієм, і, здавалось, тільки сум і розпач панує над землею в присмерку краси й надії. Але раптом — грайливими флейтами прокинувся день, заячіла ласка, забуяла радість, і життя гучним тріумфом увійшло в гірляндову арку.

Дощ оплесків сипнув у нагороду маестро. Їх буяння звучало для Ганни новою музикою.

Вона сп'яніла. Її серце здавалося надто кволим і маленьким, щоб вмістити ту радість, і радість вливалася в серце присутніх поза театром, у світ…

Піднялася завіса — Ганна побачила той світ музично-барвистий, граційний. Творцем того світу був маг Володимир.

Коли засвітили електрику, Ганна обвила присутніх щасливо-гордим поглядом: «дивіться, я його дружина».

Раптом Ганна зніяковіла. З ложі бельетажу на неї дивився Нік — поруч привітно махала рукою Таля, закликаючи Ганну до ложі.

Ганна через силу посміхнулася до Талі й жестом показала, щоб Таля зійшла до неї. Але, не діждавшись Талі, вона сама рушила назустріч, почуваючи, що їй несила сидіти під Ніковим поглядом. Вони зустрілися в коридорі.

— Ой, як чудово Володимир Андрійович виконав увертюру, — екзальтовано викрикнула Таля.

— Прекрасно, — погодилась Ганна. — А ти була хіба з самого початку?

— Ну да ж. Ми зарання з татом прийшли. Він не хотів мене саму відпустити. Зайдім до тата, га?

Ганна вагалась. Їй ніяково було одмовити Талі, особливо тепер, коли Таля так щиро поділяла Володимирів успіх, однак же ж ніяково було й підступити до Ніка після того, як він заборонив Ганні переступати поріг свого дому. Але в ту ж мить Ганна засоромилася свого вагання, побачивши, як сходами до них наближався Нік. Його кроки були несміливі, видно було, що він із великим зусиллям перемагав самолюбство.

Ганна пішла йому назустріч.

Обоє шанобливо привіталися. Вмовкли.

— А Баталова прекрасно співала сьогодні, — промовила Таля, щоб тільки розвіяти ніяковість батьків.

— Н-да. У неї чудовий голос, — відповіла Ганна.

— А оркестр хіба кепський? — звернулася Таля до батька.

— Треба віддати Володимирові Андрійовичу справедливість, із нього путній вийде диригент. Я з великою насолодою слухав увертюру.

Ганна пильно вдивлялася в Ніка, щоб зрозуміти, наскільки щирий був його тон. Вона промовила байдуже: