Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Це тобі, Ганнусю, а це Талі.
Таля на момент зніяковіла, але зараз почала пишатися трояндою.
— Я ніяких так квітів не люблю, як тільки білі…
«Вона хороший білий цвіт» — пригадалися Ганні Нікові слова, і материнське серце переповнилося гордощами.
Чай пили в теплому родинному колі.
Легко йшла спільна розмова.
Володимир, на диво, був сьогодні дотепний, і обидві жінки сміялися до сліз.
Коли ж Таля нагадала про дім, Ганна рішуче заперечила.
— Так, так, ти ночуєш у нас, — підтримав Ганну Володимир. — З тобою у нас сьогодні надзвичайно весело.
Таля погодилася. За слухняність Володимир заграв їй танок русалок і арію Мавки, яку колись Таля йому й навіяла.
Таля слухала з затаєними гордощами, а мати була вся втілене щастя. Вона тепер певна, що незабаром Таля перейде до неї.
Уранці, випроводжаючи Талю до школи, Ганна вже авторитетним тоном матері наказувала, як вона мала себе поводити.
Але після цього Таля не з’являлася кілька днів. Ганна занепокоїлась. Вона мала вже на думці йти виглядати Талю біля школи, як нарешті та сама зайшла. Приїхав із Харкова батько, й тому Таля не могла приходити, він сердиться…
— А ти казала йому, що ночувала в нас?
— Я йому нічого не казала, але Гаша розповіла.
— І те, що я ночувала з тобою?
— І те… Але він нічого. Я розповідала йому, як ми радилися про його одруження.
— А він?
— Спочатку посміхнувся, а потім сказав: можеш сказати матері, що я тільки з тією жінкою одружуся, яку вона вибере для мене. І це серйозно.
Щоб не виявити перед Талею свого збільшеного інтересу до цієї розмови, Ганна перейшла на іншу тему, але пізніше на самоті вона довго думала. Невже правда, що вона має такий авторитет у Ніка? Та вона ладна знайти для нього жінку найкращої вроди, найлагіднішої вдачі. Чесну, щиру й не таку легковажну, як вона, Ганна.
А втім, можливо, це була лише іронія, щоб поглумитися з того, як вона легко передасть свої материнські права іншій… К чорту зі своїми дипломатичними підступами! Ганна ладна була ненавидіти Ніка або принаймні забути його.
У музичних колах готувалися до відкриття оперного сезону. Володимир кожного дня приносив новини залаштункових інтриг. Його призначали на одного з диригентів опери, й навколо цього призначення утворився цілий штат інтриганів та конкурентів. Ганна з побоюванням стежила за ходом подій, хоча сам Володимир, здавалося, ставився до цього індиферентно. Але врешті одного дня він повернувся в піднесеному настрої і з пляшкою вина. Його призначили.
З того дня Володимир у Ганниних очах перетворився на величного «полководця», що його рухові мусять коритись незчисленні лави.
У день відкриття оперового сезону вона гордо увійшла в партер поруч із Володимиром. Здавалося, що очі всього театру, від партеру до галереї, звернені на неї: вона дружина диригента, дружина композитора. Ось коли починається для неї справжнє, повнокровне життя.
Ганна підросла у власних очах.
Сьогодні диригував старий відомий маестро — Гдаль. Уже перші звуки увертюри зродили для Ганни перспективу того чарівного світу майбутнього, що його прагнула вона.
Володимир раз по раз робив зауваження на адресу поважного маестро: «п'яно фагот», «тромбони стаккато»…
Ганна приймала авторитетні Володимирові зауваження як доказ безперечного таланту.
Тембр голосу примадонн, на диво, був подібний до тембру Ганниного голосу. Ганна милувалася прозоро-оксамитовими звуками й неприємно морщилася від стиснутих горлових нот. Чомусь думала, що вона, можливо, досі була б такою ж примадонною, якби не залишила консерваторії. У неї напевно не було б таких недолугих нот, — успіх у цій партії був би вдвічі більший. Так, Ганна ухилилася від свого справжнього шляху. А втім…
Вона відчула, що тільки прокидається від довголітньої сплячки. У неї є ще досить сили, вона ще молода. Мусить іще жити повнокровно, барвисто.
Скоро після цієї вистави Ганна пішла до свого колишнього професора й відновила з ним лекції співу. Професор, що до заміжжя милувався Ганниним голосом, констатував, що й тепер вона досить добре пам'ятає його науку. Професорові слова були Ганні запорукою того, що вона швидко розвине свій хист. У той час, коли Володимир бував на лекціях чи на репетиціях в опері, Ганна віддавалася своїм вокалізам. Їй ніколи стало думати про докори сумління: зменшився день, натомість збільшилась енергія. А пізніми вечорами після денних турбот Ганна віталася з Володимиром так захоплено, ніби це було не на тридцять шостому році її віку, а на шістнадцятому.