Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Рух тьмяної форми замутив тіні в глибині коридору, й з-поміж брудних крижаних скульптур виринула постать, — миттю підхопилося, впустивши течку в вогонь, — це дебелий вусань у незастебнутій шубі, постукуючи по стінах ціпком, устромив здивоване обличчя у коло жовтого світла. — Що тут діється? Волоцюги якісь, чи злодії, думаю. Панове, на милість Божу!..
— Вже, вже замикаю, — квапливо запевнив дідусь. — Скільки там ще? — спиталося Щекєльніковa. Він вказав кайлом із канделябра: десять пачок щонайменше. Пошлеться його завтра, щоб виніс їх цілком, не розтоплюючи; може, там щось іще знайдеться про долю батька в «Рудах Горчинського». Другий рублик у руки дідуся, то не заперечуватиме. Вклалося ті кілька вцілілих аркушів у картонні обкладинки, зійшлося зі здобиччю під пахвою темними сходами на вулицю, встелену веселковою імлою, ноги самі квапилися у ритмі гарячкової думки, майже мчалося, з головою, бичачими рогами супроти світу нахиленою, із долонями, в хутряні кулаки затиснутими…
Він вискочив з тієї імли, як привид потопельника із глибіні болотної, одразу простягаючи брудну руку й очі оголені з червоного обличчя витріщаючи, а барви шкіри перетікали йому зі шкіри на одяг бродяжий, а барви одягу перетікали з його одягу на довколишню імлу, а її барви — на його шкіру: дух, упир, зимний блідавець. Він схопив за лікоть і видихнув (говорив польською):
— Он демон Льда! Тікайте! Батька вашого зжер! Польщу зжере! Не вір Старому! Не…
Удар, імла вдарила його по шиї кривою газовою трубою, й упав блідавець на землю, тобто, на кригу, перестороги своєї не завершивши. Відскочилося до стіни, товстими бульбоподібними рукавицями знову не встигалося розстебнути шубу, щоби дістатися до згортка із Ґросмайстером під нею, — перш ніж другий дух, що вирине з імли із газовою трубою у руках, до решти розтуманиться і набере барв матерії, твердою матерією розтрощивши череп. Він: гарусно-мороскляна маска під ведмежою шапкою, шинеля із вилогами, чоботиська повстяні, обгорнуті шкірою вище колін, чолов’яга кремезний, тьмітлисті подихи випльовує крізь маску, потужна веселкова світінь позаду за ним на імлі.
Він зробив крок, другий — бігти, ноги не біжать, стріляти, Ґросмайстер у ганчір’ї заплутаний, — зробив третій крок, і тоді квадратне лаписько майнуло десь на висоті його вуха, й хлопа залила кров з-під бороди, як у різаного кабана, й звалився хлоп на землю, тобто на кригу, як зарізаний кабан. Плук, упала чавунна труба. Пан Щекєльніков витер баґнет об халяву, лезо по-метеличому замерехтіло.
— Під ліхтарем сконає, дідько свою справу знає. Шановний пане, беріть сраку в жменю, мушу паяца прибрати, поки добряче не примерзне.
— Але!
— Ну вже!
— А той інший?
— Е там, дихає. А що, добити?
— Хто вони взагалі?!
— То ви їх, добродію, не знаєте? Та ж я вам казав, що стежать. Ну, иди, иди. Там почекайте — бачите ці вогні? Корчма якась, чи кабак. Сидіть із горілкою, не сходьте людям з очей. Буду, як упораюся. Ну!
Побіглося клусом до блакитнобарвного віконця корчми. Тільки обтріпуючись від снігу в сінях, зауважилося відсутність течки з документами із архіву «Руд Горчинського»: випала, лежить десь біля трупа. Повертатися за нею — де там! Сілося біля груби в найдальшому кутку, хильнулося одну, другу чарку, й лише тоді рука перестала тремтіти, затиснута на шийці карафки з ніколаєвкою. Пан Щекєльніков мав рацію, це заспокоює: гамір людський й ота специфічна задушливість російських шинків, враження тісняви й близькости ближнього, навіть якщо хата напівпорожня, і двері розчинені настіж. А тут розігріте приміщення, що залишається щільно замкнутим від холоду, й завії назовні, тільки крізь крихітні віконця у невисоких стінах видно снігову імлу. Стеля висить низько, навіть нижче, ніж азійське небо. Людина прилипає до людини.