Твори в 4-х томах. Том 2

— Якось і я завітала до нього в гості у Дубліні,— сказала Мама. — Разом із Кларою Данн.

— І що ж потім?

— Не застали вдома.

— Ні, скажу я вам, літературне життя — таки штука! — зауважив Старий. — Кращого годі й пошукати.

— Я ненавиджу Клару Данн, — мовив я.

— І я, — сказав Старий. — А що вона написала?

— Багато листів, — відповів я. — А Дос Пассоса знаєте?

— Не чував про такого.

— Ми з ним звичайно пили взимку гарячий кірш.

— І що було далі?

— Іншим це було не до вподоби.

— Єдиний письменник, з яким я зустрічався, — це Едвард Стюарт Уайт, — сказав Старий. — Я завжди зачитувався його книжками. Знаєте, гарні. А згодом і познайомився з ним. І він мені не сподобався.

— Ви робите успіхи, — мовив я. — Як бачите, літературний анекдот — не така вже хитра штука.

— А чому він вам не сподобався? — спитала Мама.

— А навіщо розвозити? Хіба не вийшов анекдот? Ваш чоловік 'теж так розповідає.

— Ну ж бо, скажіть.

— Надто вже корчив із себе бувалого. Очі звикли до неозорих просторів і таке інше. Буцімто забив силу левів. Не віриться, щоб він настріляв стільки. Ну, міг поганяти їх. А набити стільки не міг. Його б давно вже порішив котрийсь із них. Пише шикарні Статті до «Сетурдей Івнінг Пост» про того, як же пак його прізвище? А-а, Енді Бернет. Та ще як! А сам він мені страшенно не — Сподобався. Бачив його в Найробі — знай втуплював очі в неозорий простір. Коли бував у місті, одягався в найгіршу одежу. Влучний стрілець, кажуть.

— А ви теж, виявляється, з літературної братії,— сказав я. — Бач, якого анекдота розповіли!

— Він просто чудовий, — мовила Мама. — Ми коли-небудь будемо їсти чи ні?

— Господи, я думав, що ми вже поїли, — сказав Старий. — Тільки почни ці анекдоти. їм не буде кінця.

Після вечері ми ще трохи посиділи біля багаття, а потім пі-йли спати. У Старого, видно, було на думці одне, бо перш ніж Я пішов до намету, він сказав:

— Ви так давно чекаєте нагоди для влучного пострілу, тож Коли ця нагода випаде, не хвилюйтесь. Стріляєте ви добре, тож зачекайте й не хвилюйтесь.

— Гаразд.

— Я накажу розбудити вас якомога раніше.

— Гаразд. Я з ніг падаю, так хочу спати.

— На добраніч, містере Джексон! — гукнула Мама з намету.

— На добраніч, — відповів Старий. Він попрямував до свого намету з якоюсь кумедною скутістю, ступаючи в темряві обережно, наче був відкоркованою пляшкою.