Твори в 4-х томах. Том 2

— У такому випадку вам доведеться добре взятись за суахілі.

— Та берусь.

— І то ви не зможете нічого підслухувати, бо тут вони розмовляють мовами різних племен.

— Але коли я і напишу щось про Африку, то це будуть хіба що описи краєвидів, адже я так мало знаю. Перше враження від країни винятково цінне. Мабуть, найперше для вас самих, аніж для будь-кого іншого. Але все одно треба написати про нього, висловити свою думку на папері. А далі можна й викинути.

— Оті книжечки про сафарі здебільшого нестерпно нудні.

— Просто жах.

— Мені сподобалася тільки одна — Стрітера. Як же пак називається його книжка? А-а, «Цивілізована Африка». Залишає глибоке враження. Це найкраща, яку я читав.

— А мені подобається книжка Чарлі Кертіса. Описує все правдиво й яскраво.

— Цей Стрітер пише дуже смішно. Пам'ятаєте, як він підстрелив конгоні?

— Так, це в нього описано напрочуд смішно.

— Але жоден автор не спромігся викликати в мені почуття до цієї країни, яким перейнявся сам. Усі вони смакують гультяйське життя в Найробі або розписують полювання на дичину, де один убив антилопу з рогами на півдюйма довшими, ніж другий. Або ж нудно торочать про всілякі небезпеки.

— Мені хочеться написати про країну, її тваринний світ і таке інше для читача, який нічого не знає про неї.

— Що ж, спробуйте. Може вийти непогано. А знаєте, я і.сам вів щоденник своєї подорожі по Алясці.

— Хотіла б почитати його, — мовила Мама. — Я й не знала, що ви письменник, містере Джексон.

— Та який там письменник, — відказав Старий. — Але, якщо ви справді хочете почитати, то я пошлю по нього. Просто описується все, що ми робили щодня, якою видалася Аляска англійцеві з Африки. Геть знудитеся читаючи.

— Тільки не від вашого щоденника, — відповіла Мама.

— Ваша жіночка робить нам компліменти, — сказав Старий.

— Мені — ні, тільки вам.

— Його я вже читала, — мовила вона. — Тепер мені цікаво поглитати містера Джексона.

— А хіба він і справді письменник? — спитав Старий. — Щось не бачу. А може, він заробляє на прожиття полюванням?

— Так, він пише. Коли в нього гарно посувається робота, з ним дуже легко жити. Та поки він не розійдеться, до нього краще не підходь. Перш ніж почати писати, він повинен розлютитися. А коли він заводить мову про те, що, мовляв, більше не візьме в руки перо, я знаю: справа піде.

— То хай поговорить з нами про літературу, — сказав Старий. — Шкіряні Штани — ото був балакун. Ну ж бо, розкажіть нам кілька літературних анекдотів.

— Гаразд, слухайте. Це було останнього вечора перед нашим від'їздом з Парижа. Напередодні я гостював у Бена Галлахера в Солоні, і він влаштував fermeé — знаєте, коли кролики виходять попоїсти, ставлять отаку низеньку загорожу. Вранці ми стріляли кроликів, а по обіді виїжджали на полювання і стріляли фазанів; тоді ж таки я підстрелив chevreuil [66].