Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Манамукі! — прошепотів він. То була самиця куду. Ми пі-А™пли туди, де вона щойно пройшла, та не виявили ніяких
інших слідів. Не могло бути сумніву: від самої дороги ми йшли слідом цієї антилопи.
— Думі кубва сана! — сказав я Геррікові уїдливо і на мигах показав величезні роги, які, мовляв, ростуть у нього на голові,
— Манамукі кубва сана! — мовив він засмучено й сумирно. — Яка здоровенна самиця!
— Вошивий дженджик у страусовому пір'ї! — сказав я йому по-англійському. — Манамукі! Манамукі! Манамукі!
— Манамукі,— кивнув М'Кола головою.
Я видобув словник, але не знайшов потрібних слів і на мигах пояснив М'Колі, що ми повернемося в обхід і подивимось, чи немає інших слідів. Ми побрели назад, під дощем, змокли до рубця, але нічого не знайшли й повернулися до машини; а що дощ почав ущухати, а дорога не розгрузла, то вирішили їхати далі, доки не стемніє. Хмари клубочилися над схилами пагорбів, з дерев капотіло, але ми ніде не бачили антилоп — ні на галявинах, ні серед рідких чагарів на рівнині, ні на зелених пагорбах. Нарешті стемніло, і ми повернулися до табору. Мій спрінгфілд був весь мокрий, і коли ми повиходили з машини, я звелів М'Колі гарненько почистити й змастити його. М'Кола відповів, що зробить, і я, зайшовши до намету, де горів ліхтар, роздягся, помився в брезентовій ванні і вийшов до багаття в піжамі, халаті й про-тимоскітних капцях, вдоволений, з полегкістю в усьому тілі.
Мама й Старий уже сиділи біля багаття. Мама встала, щоб налити мені віскі з содовою.
— М'Кола все нам розповів, — мовив Старий, не змінюючи зручної пози на стільці.
— Атож, самиця була чималенька, — сказав я. — Я мало не вколошкав її. То куди нам, на вашу думку, податися завтра вранці?
— Та, мабуть, на солонець. Наші дозорці стежать за обома пагорбами. До речі, пам'ятаєте отого старого з села? Він, мов несамовитий, шукає куду десь ген поза пагорбами. Він та ще один вандеробо. Вирядились туди три дні тому.
— А чому б нам не пополювати на тому солонці, де пощастило Карлові? Може, й для мене випаде такий щасливий день.
— Звичайно.
— Погано одне: що цей день останній, та й солонець можуть затопити дощі. Коли земля намокне, сіль пропадає. Зостається сама тільки багнюка.
— Отож-бо.
— Скоріше б мені побачити куду.
— А побачите, то зачекайте, поки підійде ближче. Зачекайте й стріляйте напевно. >
— Це мене обходить найменше.
— Поговорімо краще про щось інше, — сказала Мама. — Бо ці ваші розмови вже дратують мене.
, — От якби з нами був Шкіряні Штани, — сказав Старий. — Чорт забирай, ото балакун. При ньому навіть ваш чоловік ставав балакучий. Ну ж бо виголосіть тираду про сучасних письменників.
. — Ідіть к бісу!
.— Чому ми зовсім не живемо інтелектуальним життям? — спитала Мама. — Чому ви, чоловіки, ніколи не зачіпаєте світових проблем? Чому я ніколи не знаю, що коїться в світі?
— В світі коїться чортзна-що, — зауважив Старий.
— Жах, та й годі.
— Що тепер робиться в Америці?
— Звідки в дідька я знаю! Якісь торжества АМХ [65]. Шахраї іскристими очима тринькають гроші, а комусь потім доведеться розплачуватись. Всі в нашому місті покидали роботу й живуть на грошову допомогу. Рибалки поробились теслярами. Мов у біблії, тільки не зовсім.
— А як справи в Туреччині?
— Просто жах. Поскидали фески. Повісили силу людей. Однак Ісмет поки що ціленький.
— Ви, здається, нещодавно були у Франції?
— Мені там не сподобалось. Похмура країна — далі нікуди. Нещодавно там були негарні події.
— Еге ж, — мовив Старий. — Це факт, якщо тільки можна вірити газетам.
— Якщо вже французи зчиняють скандал, то справжній. Чорт вибирай, у них давня традиція.
— А ви були в Іспанії під час революції?
— Ні, я спізнився. Потім ми чекали ще двох, а вони так і не почались. А потім одну прогавили.
— А ту, що на Кубі, ви застали?
— 3 самого початку.
— І як вона вам?
— Чудова. А потім огидна. Ви й не уявляєте собі, яка огидна.
65
Асоціація молодих християн