Бог Світла

— Я знаю, що моя могутність вертається. Я відчуваю це. І не вона одна, багато що вертається зараз до мене. Усі ці тижні і дні, проведені тут, у палаці Ратрі, я розмірковував про свої минулі життя. І знаєш, Боже Смерті, сьогодні я бачу, що не були вони суцільною невдачею. Дарма що Небо раз у раз мене перемагало, дорого їм обійшлася кожна перемога.

— Так, цілком може бути, що ти — знаряддя в руках долі. Зараз вони справді куди слабші, ніж у ту пору, коли ти кинув виклик їхній могутності у Махартсі. Та й з другого боку вони ослабли, бо люди відтоді стали сильніші. Боги знищили Місто Жадань, одначе не змогли знищити Акселераціонізм. Потім намагалися поховати Буддизм у надрах власного вчення, але й тут виявилися неспроможні. Не знаю, чи підмогла насправді Акселераціонізму твоя релігія, ота вигадана тобою баєчка, але тоді богам навіть на думку не спадало в цьому засумніватися. Ти напустив їм на очі такого туману, що вони не помітили, якої шкоди самі собі заподіяли, «визнавши» її за вчення, бо ж після того усі їхні замахи проти неї викликали антитеократичні настрої. Аби ти не був такий метикований, можна було б подумати, що ти осяяний.

— Дякую. Хочеш, я тебе благословлю?

— Ні, може, я тебе?

— Можливо, Смерте, але якомога пізніше. Однак ти не відповів на моє запитання. Скажи, будь ласкавий, які ж сили ми маємо?

— Гаразд. Ось-ось прибуде Кубера.

— Кубера? А де він?

— Довгі роки він переховувався і сіяв по світу наукові знання.

— Усі ці довгі роки? Ветхе, мабуть, тепер стало в нього тіло! Як же він витривав?

— Ти не забув Нараду?

— Мого давнього лікаря з Капіла?

— Його ж. Коли ти розпустив своїх списоносців після сутички у Махартсі, він, скориставшися з допомоги твоїх підданців, оселився у глухомані, прихопивши з собою все обладнання, що його ви забрали з Приймальні Карми. Я натрапив на нього багато років тому. Після розгрому Міста Жадань я, втікши з Небес за допомогою Засобу Чорного Колеса, вивів Куберу з його підземної схованки з-під руїн міста. Згодом він сам уже приєднався до Наради, який тримає нині підпільну крамничку тіл у горах. Вони працюють у парі. Ми відкрили такі крамнички і в кількох інших місцях.

— І Кубера буде з нами? Чудово!

— А Сіддхартха і досі Князь Капіла. І військо його князівства, безсумнівно, відгукнеться на його заклик. Ми вже послали воякам його заклик.

— Жменька їх, либонь, набереться. Та однаково приємно знати… атож.

— А ще Пан Крішна.

— Крішна? Що йому тут у нашому таборі робити? Де він?

— Він був тут. Я надибав на нього одразу ж у перший день прибуття. Він саме заходив з однією дівкою. Жаль брав дивитися.

— Чому жаль?

— Він старий. Жалюгідний немічний старий шкарбун, а й досі п’яниця та бабій. Проте Образ усе ще служить йому, коли-не-коли вертаючи то божественний чар натхнення, то часточку його неймовірної життєздатності. Його вигнали з Небес після Міста Жадань — лише за те, що він не побажав битися проти мене й Кубери, як-от Агні. Понад півстоліття тиняється він по світу, пиячить, гайтує за жінками, грає на своїй сопілці та — старіє. Ми з Куберою кілька разів намагалися його розшукати, та де там, він ніде не сидить довго на одному місці, волочиться по світах. Така вже поведенція в них, у відставних божеств плодючості.