Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— Ми билися зі Смертю, ракшасами, Калкіном, Ніччю та Матір’ю Нестерпного Жару. Після такої перемоги Нірріті не насмілиться знову підняти на нас руку.
— Могутній єси, Брахмо, — промовив Мара і відвернувся.
Вершителів Карми викликано, аби судити полонених.
Пані Ратрі було вигнано з Міста й роковано їй пробувати у світі простою смертною і завше відроджуватись у немолодих роздобрілих тілах, які не могли прийняти на себе всієї могутності її Образу та Атрибутів. Так милосердно вчинили з нею, бо визнали, що стала вона змовницею випадково, збита з пуття Куберою, якому довірилась.
Коли ж послали по Владику Яму, аби постав він перед судом, то знайшли у темниці лише його мертве тіло. Виявили, що в його тюрбані була схована маленька металева скринька. Й вона вибухнула.
Після розтину тіла Вершителі Карми зійшлись на нараду.
— Чому він не випив отрути, коли хотів померти? — спитав Брахма. — Куди легше сховати пігулку, ніж вибухівку.
— Можна було б припустити, — сказав один з Вершителів Карми, — що десь у світі він запасся ще одним тілом, у яке мав намір перенестися за допомогою системи передач, запрограмованої на самознищення по завершенні роботи.
— Таке можливо?
— Ні, звичайно ні. Такий пристрій громіздкий і складний. Правда, Яма похвалявся, що може все. Якось він намагався мене переконати, що таке обладнання сконструювати можна. Проте контакт між обома тілами має бути безпосередній і здійснюватися за допомогою численних дротів і кабелів. А такий малесенький пристрій не може розвинути потрібної потужності.
— Хто змайстрував вам психозонд? — спитав Брахма.
— Владика Яма.
— А Шіві Громову Колісницю? А Агні вогняний жезл? Нещадний лук для Рудри? А Тризуб? А Блискучого Списа?
— Яма.
— Хочу вам повідомити: десь під ту пору, коли, мабуть, працювала ця маленька скринька, сам собою ввімкнувся головний генератор у Безмежних Палатах Смерті. Він пропрацював трохи менше п’яти хвилин і сам же й вимкнувся.
— Система передач?
Брахма стенув плечима.
— Настав час покарати Сама.
Що й було зроблено. А оскільки одного разу він уже помирав і це не дало бажаного наслідку, цього разу вирішено було, що виносити йому смертний вирок немає сенсу.
Тому-то його й було перенесено. Але не в інше тіло.
Звели радіовежу. Сама напхали наркотичним зіллям, обліпили дротами переносного пристрою — все як годиться, тільки не було другого тіла. Натомість дроти було припасовано до конвертора вежі.
І випромінено було його атман через відкрите склепіння прямо у величезну магнітну хмару, що огортає всю планету і називається Мостом Богів.
А затим даровано йому було унікальну відзнаку: друге поховання на Небесах. Що ж до Ями, то це було його перше поховання, і, споглядаючи, як здіймається вгору дим од багать, гадав Брахма, де ж він зараз насправді.
— Будда пішов у нірвану, — проголосив Брахма. — Молітеся по Храмах! Співайте по вулицях! У славі пішов він! Перебудував він стару релігію, і кращі ми тепер, ніж були бодай коли! А той, хто не згодний, хай згадує про Місто Жадань!
Так воно й було.
Однак вони так і не знайшли Владику Куберу.
Демони гуляли на волі.
Нарощував сили Нірріті.
То в тому то в тому куточку світу знаходився хтось, хто пам’ятав біфокальні окуляри або вбиральні з вируючими водопадами, нафтохімію або двигуни внутрішнього згоряння — і той день, коли відвернуло сонце лице своє від правосуддя Небес.
А Вішну, чували, казав, що нарешті й на Небо прийшло запустіння.
VII
Ще одне ім’я, яким його називали, було Майтрея, що означає Бог Світла. Вернувшися з Золотої Хмари, помандрував він до Палацу Ками в Кайпурі, аби обміркувати там плани, зібратись на силі та підготуватися до Дня Юги. Повідав якось один мудрець, ніби нікому не дано перестріти цей День, а лише згодом дізнаєшся, що воно сталося. Бо ж свіне цей день так само, як свіне усякий день, і плине так само, підсумовуючи історію світу.
Подеколи називали його Майтрея, що означає Бог Світла…
— Світ — це жертовний вогонь, сонце — його паливо, сонячні промені — дим, днина — полум’я, сторони світу — жарини та іскри. На цей вогонь підносять боги дар віри. З цього офірування народжується Цар Місяць.
Дощ, о Гаутамо, це вогонь, рік — його паливо, хмари — дим, блискавка — полум’я, жар, іскри. На цей вогонь підносять боги Царя Місяця. З офірування цього народжується дощ.
Світ, о Гаутамо, це вогонь, земля — його паливо, вогонь — дим, ніч — полум’я, місяць — присок, зорі — іскри. На цей вогонь підносять боги дощ. З офірування цього виникає їжа.