Сучасна польська повість

— Я б хотів вийти до вбиральні, сподіваюсь, я не заарештований?

Поручник збентежився.

— Про який арешт може бути мова, капітане?

Бартек прямував через плац до рідких кущів, де стриміла тимчасова, нашвидкуруч збита халабуда характерної форми — більше щілин, ніж дощок, — ішов і вже не вагався, вже все вирішив.

Солдатик-вартовий, угледівши рештки капітанських погонів, хвацько віддав честь. Бартек усміхнувся, промовисто показав лівою рукою на праве плече, солдатик зрозумів, знов виструнчився, Бартек обминув його, кроків за два до нужника потягся до ширіньки, обійшов щілисту смердючу будівлю, з хвилину постояв, прислухаючись, потім заглибився в зарості, спочатку крався обережно, далі пішов швидше, не натрапив ні на яку огорожу, і це його здивувало: «Навіть прізвища мого не записав питайло, — подумав з якоюсь мстивою радістю, — а коли й запам’ятав, Новаків у Польщі стільки, як корів, ще поживу, мені дозволено ще трохи пожити, дозволено мені, дозволено…»

Смерком Бартек вийшов з лісу, боліли ступні, які в «пансіонаті» Матуса відвикли торкатися землі, він був голодний і зморений, у правому плечі озвався тупий біль — поганий знак, Бартек одразу відчув холод, яким тягло з полів, повитих сивою млою, ця розлога долина, облямована вдалині невисокими пагорбами, що ледве мріли в сутінках, навівала якусь тривогу, навіть страх; може, повернутися, краще повернутись, от тільки куди?

Поручник-питайло тепер, напевно, посадить його під замок, може, навіть не відішле до штабу, сам вестиме розслідування, покаже, який він спец у своїм ділі. То, може, до Матуса? До Матуса — дика, безглузда думка; він не вернеться, не стане просити права на життя, яке повинен був закінчити там, у ярузі, за п’ять кілометрів на схід од Мурая, просити права на самого себе; може, за ним будуть гнатися, напевно будуть гнатися, але він дійде до Вільковиць, повинен дійти, завжди доходив, коли твердо вирішував дійти, і цього разу дійде. Магда не стане допитуватися, звісно, теж скаже: «Ти так довго там був», але не шукатиме доказів, свідків, Магда існує в пам’яті, але важко уявити, яка вона сьогодні, тепер; вона чекає, а таке чекання подібне до хвороби, вимучує людину, ослаблює; вона чекає, і він дійде туди, хоч би за ним і гнались.