П'ята Саллі

Вона позадкувала, а я підійшла до столика та взяла свою сумочку. Тоді востаннє роздивилася довкола та вийшла.

Роджер наздогнав мене, коли я перетинала Макдуґал-стрит. Він глянув на моє обличчя.

— Що трапилося?

Раптом вся моя сила, холоднокровність і впевненість випарувались. Я почувалася так, ніби зараз впаду. Він вхопив мене за руку та підтримав.

— Що таке, Саллі? Що сталося?

Я почала плакати:

— Забери мене додому, Роджере. Мені холодно. Будь ласка, забери мене додому.

У таксі я, задихаючися від схлипування, розповіла йому, що зі мною трапилось.

— Я хотіла вбити її та втекти, знайти темний підвал, щоб сховатися там і перерізати собі горлянку.

— Але ти нічого такого не вчинила, — сказав він. — Кілька тижнів тому, а можливо, й днів, ти б відключилася. Але ти встояла, захистила себе сама без чиєїсь допомоги. Я пишаюся тобою.

— Та я хотіла вбити її.

— Бажання вбити когось — цілком нормальне для людей. Зрілі та виховані особи контролюють власні імпульси.

Коли ми під’їхали до квартири, він заплатив водієві та почав прощатися зі мною під під’їздом.

— Ти мусиш зайти зі мною, Роджере. Мені не можна зараз бути на самоті.

Він завагався, але тоді кивнув. Я взяла його під руку й ми піднялися нагору.

— Чому я не можу згадати, що сталося з картинами Мейсон? Чому в моїй пам’яті цей провал?

— Ми створюємо собі провали в пам’яті через багато речей, Саллі. Пригнічуємо болісний досвід. Прикриваємо травми та сни, залишаючи прогалини у своїх спогадах. З роками деякі з них забуваються, як струпи на подряпинах, відходять назавжди. Інші ж просочуються, ніби рани, що стікають кров’ю. І те і те болить, але ти вчишся давати собі раду.

— Я ще не здорова, Роджере. Правда ж?

— Ти на шляху до зцілення, Саллі.

— Але він ще не закінчився. Є ще дещо, чого я не знаю.

— Ти не можеш поквапитись, щоб дізнатися більше.

Я сіла на дивані біля нього та поклала голову йому на груди. Слухала, як швидко б’ється його серце.

— Та я мушу поквапитися, Роджере. Мене не покидає це жахливе передчуття, що зі мною щось станеться. Я мушу проживати кожну хвилину кожного дня, бо хтось чи щось збирається вкрасти в мене час. Я завжди раніше замикала двері, щоб люди не могли вкрасти в мене гроші чи мої речі, та ніколи не усвідомлювала, що у мене завжди хтось крав години та дні мого життя. А більше часу я собі купити не можу. Не можу його зберегти, чи покласти під відсотки, чи кудись інвестувати. Я можу тільки витрачати його по секунді. А ці інші люди проникали у мій розум в будь-який час дня чи ночі, крадучи його в мене. У мене стільки всього забрали, що мені здається, я мушу поспішати, щоб компенсувати це.

— Саллі, ти тремтиш.

— Обійми мене, Роджере. Я розпадаюся на частини.