П'ята Саллі

Джинкс глянула на лікаря середнього віку, який пригорнув її до себе, та плюнула в нього. Роджер затулився руками, щоб захистити обличчя. Вона впилася нігтями в його руки, схопила за волосся, смикнула, вдарила його, закричала…

— Ах ти ж виродку! Брудний старий розпусник! Відчепися від мене! Сучий ти сину! Я тобі очі повидираю! Я вб’ю тебе!

Гола, вона кинулася на кухню та знайшла ніж для м’яса. Він від неї більше не втече. І щойно він здохне, це тіло, цей розум, це життя належатимуть їй, вона сама контролюватиме своє існування. Вона влаштує серію вбивств. Вона невразлива. Безкарно вбиватиме незнайомців, а тоді зникне, й за це заплатять інші. Та замість п’яти, тепер буде двоє. Покарають четверту Саллі, а Джинкс зможе зробити це знову.

Все почнеться з пороху та крові. З крові Еша.

Вона побачила, як Роджер дивиться на неї біля одвірка. Він вже вдягнув штани. Побачивши в її руці ніж, він схопив подушку від шкіряного крісла. Отже, вони будуть битися! Вона оббілує його труп, а тоді приб’є шкіру до стіни. Вона хотіла почути його крик. Хотіла відкинути його благання про пощаду, хотіла віддерти його тіло від душі та кинути його в пекло.

— Страждай! — закричала вона. — А тоді здохни!

Джинкс махнула ножем та прорізала шкіру подушки.

— Джинкс, будь ласка, — сказав він. — Заспокойся. Поговорімо.

— Ти вбиваєш словами, — каркнула вона. — Ти запихаєш слова людям до горлянок, душиш їх, як задушив і свою дружину, мотузкою зі слів на дереві знання. Ти мастурбуєш словами. Вони струмують із тебе, липкі та венеричні, вони вбивають прихованими значеннями та брехнею… брехнею… брехнею!..

— Це нормально, що ти ненавидиш мене, Джинкс, та ніж — це не відповідь.

— Що ж, тоді це питання. Гостре лезо правди.

Вона розмахувала та штрикала, порізала йому груди, черкнула пальці, й Роджер впустив подушку. Тоді несподівано він припинив відступати та кинувся на неї. Джинкс двічі порізала його плече, доки Роджер не кинув її на підлогу та притиснув коліном зап’ясток з ножем. Тоді вона відчула, як він руками обхопив її горло.

— Ну ти й сука! — загорлав він. — Спочатку я вб’ю тебе. Тебе не існує! Ти — кошмар прямісінько з пекла!

Болю не було, та вона відчула, як його великі пальці впилися в горло, й від задушення у неї запаморочилося в голові. Світло потьмяніло. Риси його обличчя стали розмитими. І вона знала, що мусить покинути це тіло, щоб не померти. Нехай Саллі помирає. Нехай задушить її до смерті, а коли Саллі помре, Джинкс звільниться, а його це так терзатиме, що він сам накладе на себе руки.

Раптом вона відчула, що він послабив хватку та почула слова:

— О Господи, що ж я роблю? Повертайся в темряву!

«Це їм нічим не допоможе», — встигла подумати вона, поки проносилася геть. Тепер вона була достатньо сильною, щоб перебрати контроль знову, коли та на скільки їй захочеться.

Бо тільки вона могла віч-на-віч зіткнутися з тим, що було в темряві…