П'ята Саллі

— Поки я не повернуся. Почекай трішки, й ми придумаємо для тебе дещо зручніше.

Місіс Фентон пішла й повернулася з Патякалкою-Даффі, в якої було перев’язане обличчя.

— Я не довіряю цій сучці, — фиркнула Даффі.

— Все в порядку, — сказала місіс Фентон. — Це вже інша.

— Я все одно не вірю у все це лайно про Джекіла та Гайда. Це все вистава. Якщо вона знову полізе мені до обличчя, я їй вшкварю. Кажу тобі, знімати наручники — це помилка. — Даффі спопеляла мене поглядом, поки відстібала мою ліву ногу, нерішуче, ніби очікувала, що я її хвицну. Коли я нічого не зробила, вона фиркнула. — Просто прикидається.

— Доктор Еш наказав зняти наручники, як тільки вона назветься Саллі. Тому знімай.

— Вибачте, що поранила вас, — сказала я. — Я цього не пам’ятаю.

Поки Даффі закінчила розстібати наручники, прийшов Роджер. Коли я побачила його, то розплакалась.

— Нічого страшного, Саллі. Ну ж бо, випусти це з себе. Ти пережила справжнє жахіття. Але ти повернулася, і це найважливіше.

— Що трапилося, Роджере? Ми були разом, а тоді…

Він кивнув, щоб Даффі вийшла та жестом показав, що місіс Фентон має залишитися.

— Місіс Фентон допоможе тобі прийняти душ та одягтися, а тоді приведе до мого кабінету. Ми обговоримо все з самого початку.

— Що зі мною сталося, Роджере?

Тоді він глянув мені в очі.

— Ми припустилися помилки. Ти ніби дуже довго спала, Саллі. Я поясню тобі все у кабінеті. В мене є відеокасета. Думаю, настав час побачити тобі це на власні очі.

Після душу місіс Фентон допомогла мені зачесатися та дала одну з моїх суконь, яку принесли в лікарню. Я попросила синю, яка, як я знала, найбільше подобалася Роджерові. Хоч я й поспішала з ним поговорити, медсестра наполягла, щоб я спочатку трішки поїла.

Я сказала їй, що в мене паморочиться голова та я відчуваю себе незвично млявою.

— Це все через ліки, які давали тобі… чи їй. «Демерол»[118] ніяк не впливав на… на ту, іншу — а доктор Еш сказав, що не можна давати «Торазин» людям із множинною особистістю, тож вони давали щось нове, але в тебе, мабуть, інша реакція на це. Воно мало б добряче тобі памороки забити.

У коридорі перед кожними дверима була пара взуття. Від цього мені здалося, ніби то привиди стояли на сторожі. Нам довелося пройти через кімнату відпочинку, щоб дістатися до виходу. Деякі пацієнти викрикували непристойності, побачивши мене, а інші від жаху відверталися до стін. На якого ж це монстра я було перетворилася, що вони так реагують на мою появу?

Місіс Фентон попросила почекати мене біля сестринського посту зі скляними стінами, поки сама телефонувала в наступне приміщення, повідомити, що веде мене. Присутні, які всередині попивали каву, дивилися на мене зацікавленими поглядами. Одна жінка підвелася та наблизила своє обличчя до мого.

— Як тебе звуть? — командним тоном запитала вона.

— Саллі Портер, — відповіла я.

— Ти брехуха, — сказала вона. — Інших можеш обманювати своїм спектаклем, та я за тобою наглядатиму.