Хатина дядька Тома

— Ну, з цим я нічого не можу зарадити. Повернути йому матір я не можу і сам любити його теж не можу, та й ніхто цього не може, як я розумію.

— Чому ти не можеш його любити? — спитала Єва.

— Любити Додо? Та що ти, Єво! Ну, жаліти його я ще сяк-так можу. Але ж і ти сама не любиш своїх слуг.

— Ні, люблю.

— От дивина!

Єва змовчала. Якусь хвилю очі її незворушно й замислено дивилися перед себе.

— І все ж, милий братику,— сказала вона,— люби бідного Додо й будь до нього добрий, хоч би заради мене!

— Заради тебе, сестричко, я ладен полюбити кого хочеш. Повір мені, кращої, ніж ти, я ще ніколи не бачив!

Анрік промовив це так гаряче, що його вродливе обличчя аж спалахнуло. Єва вислухала його спокійно, анітрохи не змінившись на личку, і тільки сказала:

— Я дуже рада, любий Анріку, що ти так думаєш. Сподіваюся, ти не забудеш свого слова.

Дзвоник до обіду поклав край їхній розмові.

Розділ XXIV

НЕДОБРІ ОЗНАКИ

Через два дні після того Олфред і Огюстен Сен-Клери попрощалися. У товаристві двоюрідного братика Єва дуже збуджувалась і тепер, стомлена надмірним напруженням, почала швидко підупадати на силі. Кінець кінцем Сен-Клер погодився вдатись до медицини. Досі він цього вперто уникав, боячись визнати в такий спосіб страшну правду. Та наступні кілька днів Єва почувала себе так погано, що не могла й виходити з дому, і він послав по лікаря.

Марі Сен-Клер навіть і не помічала, як в’яне та марніє її дочка, бо саме в той час цілком заглибилась у вивчення двох чи трьох нових недуг, жертвою яких вона себе уявила. Вона мала непохитне переконання, що ніхто так не страждає, та й не може страждати, як вона сама, і обурено відкидала хоч найменший натяк на те, що хтось, крім неї, може захворіти. В таких випадках вона завжди твердила, що то просто лінощі або малодушність: от, мовляв, якби хто зазнав усіх тих мук, що їх терпить вона, то швидко збагнув би різницю.

Міс Офелія кілька разів намагалася збудити в ній материнську тривогу за Єву, та все марно.

— Не бачу я, щоб дитина була недужа,— відказала Марі.— Он як вона бігає та пустує.

— Але вона кашляє.

— Кашляє! Кому ви говорите про кашель! Та я сама все своє життя кашляю. Коли я була така, як Єва, всі думали, що в мене сухоти. Няня ніч у ніч сиділа білля мого ліжка. А що там Євин кашель!

— Та вона ж слабне, задихається.

— Ет, і зі мною скільки років те саме було. Нервовий розлад, ото й тільки.

— А як вона пітніє ночами!

— Я теж пітнію ось уже десять років. Мало не щоночі білизну на мені хоч викручуй. Сорочки до рубця мокрі, а простирала няня вішає сушити! Де там Єві так пітніти!