Студії з української етнографії та антропології

Чортами, властиво, українська демонологія й обмежується, бо всі инші надприродні істоти, як-от домові, перелестники (інкуби), мара, манія тощо, коли й трапляються в ній, то дуже рідко і всі без винятку запозичені. Українського домового не можна й прирівнювати до великоруського; на великоруського домового треба зважати, бо то ж він справжній «хазяїн» дому, і невгодній йому людині він може заподіяти найбільше нещастя. В кожному з українських фольклорних збірників, навіть найповніших, домовий коли й фігурує, то хіба в одному, щонайбільше — в двох оповіданнях, та й то з наявними слідами великоруського походження. Явна річ, що всі ці спе-ціяльні «лихі духи» та «нечисті сили», як і сам чорт, з’явилися в українському світогляді тільки порівнюючи дуже недавно замісць дохристіянського пантеїзму, якщо тільки можна вважати за пантеїзм те, на що натякає наведена вище переробка біблейського переказу про вавілонську вежу, і те, що нам відоме тільки в досить неозначеному вигляді «поетичних поглядів слав’ян на природу». Здається, не буде занадто сміливим зробити припущення, що в віруваннях доісторичної доби навряд чи існував і дуалізм відомих східніх релігій і що ті самі соняшкі та инші божества були й добрі й лихі од того, як люде ставились до них та як до обставин. Досліди небіжчика В. Б. Антоновича «О колдовствИ въ юго-западной Руси до начала XIX вѣка» свідчать, що відповідна лагідність судових присудів у справах чарівництва залежала від того, що український народ не має тих демонологічних уявлень, що на Заході спричинялись до жорстоких переслідувань чарівників.

Розміри нашої праці, як це ми вже зазначали, ніяк не дозволяють нам хоч трохи довше спинитися на забобонах щодо щасливих та нещасливих днів, зустрічи з ріжнимн людьми та тваринами; щодо наврочування, зав’язування вузлів, насилання хороб та иншого лиха, приворожування кохання та взагалі спричинити лихо або запобігти йому. Над дослідами щодо цих забобонів дуже багато працювали західні теологи; досить переглянути славнозвісний «Трактат про забобони» Тьєра, щоб знайти в ньому майже все, що зустрічаємо і в наших збірниках, та переконатися, що наші аналогічні забобони занесено до нас з Заходу. Більшість із них уже встигла у нас заникнути або набрати жартовливого характеру, але деякі ^ них існують ще й досі. Серед них треба відріжняти прості приміти,— наприклад, зайця, що перебігає дорогу, небезпеку розпочинати щось у понеділок тощо,— та певні вчинки, що мають мету або вимикати певні явища, або, навпаки, усунути явища небажані. Такі вчинки можуть робити тільки «знаючі* люде знахарі, або знахарки, яких, між иншим, не слід плутати з великоруськими колдунами, що мають зв'язок з «нечистою силою* та яким у їхніх вчинках допомагають чорти. Знахарі не знаються з нечистою силою, а навпаки, вся їх чинність пересякнута глибокою, хоч і до певної міри апокрифічною, релігійністю Чинність ця змістом своїм зводиться головно до виконування в більш-менш винятковому зокіллі певних ДІЙ та до вживання ріжних засобів, вимовляючи закляття чи якісь магічні формули, що дають силу всім иншим вчинкам. Найчастіше для такої чинности вибирають або ранній ранок — «до схід сонця», або вечір «як зірки зійдуть», або ніч. Виконують ці вчинки «на кладці» коло води, поза хатою, «коло покутя», на такому місці, «де ніхто не ходив», тощо, та полягають в тому, що дмуть на «непочату воду», або кидають жар в воду, або зав’язують вузлики на хлібовинах у полі (закрутки, завої), або, нарешті, просто промовляють певні слова Засоби, що їх вживають ири цих чаруваннях, та ріжні заправи дуже нагадують відому формулу: in verbis, herbis et lapidibus; иноді досить пошкребти кам'яну чи бронзову сокирку та випити нашкробані крихти з водою, иноді набирають води в рот та. перепустивши її через зуби в «ополоник», дають її випити тому, кого хотять приворожити, тощо. Для ріжних цілей вживають також і кістку з лилнчого крила, гусячий або собачий кал, живу рибу чн жабу, шо її косять зашиту в мішечку на шиї, або очі, вийняті з живого голуба, висушені та розтерті на порошок, не кажучи вже про всякі рослини, як-от тирлич, любисток тощо. Ллє головку силу мають все-таки verba, себто закляття, що ними безпосередньо передасться бажання На жаль, такого роду формули знахарі переказують дуже неохоче, і записано їх поки що дуже мало, але ті, що записані, дуже цікаві. Найпростіші з цих формул обмежуються самим тільки більш-менш твердо висловленим побажанням Щоб припинити кровотечу, наприклад, промовляють такі слова: «Бігло три річки: одна водяна, друга смоляна, третя крівава; І кажу тобі, стань, крівава, а як не станеш, то буде тобі те, що було тому чоловікові, що в неділю до служби божої в гаї дрова рубає* В деяких випадках, наприклад, коли батьки звертаються до дітей, найпростіше, але гнівне побажання негайно має свій наслідок, не зважаючи на каяття батьків, що вимовили, не подумавши, таке закляття. Так, діти одної жінки, що спересердя побажала їм скаменіти, відразу поробились камінням. Дуже часто висловлені у формулах побажання ускладняються і відсилають хороби та инше лихо в такі місця, де вони нікому шкодити не можуть. Такий характер мають, наприклад, замови від «уроків», цебто лиха, шо його наслано також закляттям: «Уроки, урочища, підіть собі на луга, на ліса дрімучиї, на степи степучиї, де глас чоловічий не заходить, де півні не співають, де люде не гомонять...» Иноді хоробі дають право чинности тільки в умовах більш-менш неможливих; наприклад, як свідчить Н. Маркевич, коли болять зуби, то промовляють таке закляття: «Місяць у небі, мертвець у гробі, камінь у морі: як три брати докупи зійдуться і будуть бенкет робити, тоді у мене зуби будуть боліти...» В усіх цих випадках той, хто замовляє, говорить од свого імени, ніби почуваючи в собі силу чи владу досягти бажаного. Але в инших випадках він уже не покладається на свою силу, а звертається по допомогу до могутніших істот. Такою істотою в одній замові, наприклад, стає ворон: «На синьому морі, на камені ворон сидить, лапами розгрібає, хвостом розмітає, од хрещеного раба божого N всякий пристріт одганяє». Але здебільшого в замовах такими силами бувають сонце, місяць, зорі, а в деяких — бог, божа мати та святі, і тоді вже самі формули втрачають характер заклять та перетворюються у справжні молитви, або чисто поганські, або вже христіянізовані.