Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Ми вийшли з машини біля купки миршавих дерев милі за ®ід солонців і рушили піщаною дорогою до першого солонця Що лежав на галявині ліворуч від стежки. Десь із милю ми рухалися тихо, розтягтись вервечкою — попереду грамотій Абдулла, за ним я, а за мною М'Кола й Геррік. Далі дорога розгруз-ла. Там, де глину вкривав тонкий шар піску, стояли калюжі, і було видно, що тут пройшла злива і далі дорога така сама багниста. Я не відразу збагнув, у чому річ, але Геррік розкинув руки, глянув на небо й люто вишкірив зуби.
— Недобре, — прошепотів М'Кола.
Геррік заговорив на повний голос.
— Цить, поганцю! — просичав я й приклав пальця до губів. Та він торочив так само голосно, вказуючи то на небо, то на розгрузлу від дощу дорогу, а я тим часом шукав у словнику слово «замовкнути». Так і не знайшовши його, я затулив йому рота тильним боком долоні, й аж тоді він ошелешено замовк.
— М'Коло! — мовив я.
— Га? — озвався він.
— Що він казав?
— На солонці недобре.
— А-а.
То он воно що. А я вважав, що дощ допоможе слідопитам.
— Коли був дощ? — спитав я.
— Вночі,— відповів М'Кола.
Геррік знову заговорив, і я ще раз затулив йому рота.
— М'Коло!
— Га?
— Є другий солонець, — мовив я, вказуючи в напрямку великого лісового солонцю, що, як я знав, був значно вище, бо ж ми тільки трохи піднялися на гору крізь чагарник. — Другий солонець хороший?
— Можливо.
М'Кола щось тихо сказав Геррікові; той, видно, неабияк образився, але більше рота не розтуляв, і ми пішли, обминаючи калюжі, до глибокої западини, яка, напевне, була майже затоплена водою. Тут Геррік знов почав шепотіти, але М'Кола прицитьнув на нього.
— Уперед, — сказав я, і з М'Колою на чолі ми рушили по вогкому піску старого річища до верхнього солонцю.
Раптом М'Кола застиг непорушно, а тоді нахилився й шепнув мені.
— Людина.
На піску виднів слід.
— Шенці,— мовив він, що означало «тубілець».
Ми рушили по сліду, повільно пробираючись між деревами, обережно підійшли до солонцю й позалазили в курінь. М'Кола похитав головою.
— Недобре, — сказав він. — Ходімо.
Ми вийшли на солонець. Усе, що тут відбулося, було ясно виписано на землі. Ми побачили сліди трьох великих куду на вологому пригірку, де вони сходили на солонець. А поряд якісь інші, глибокі, мов вирізані ножем сліди — від місця, де вони, підстрибнувши, кинулись навтіки, коли бренькнула тятива, — і нечіткі, розвезені відбитки копит там, де вони дерлись по схилу; ще далі сліди губились у заростях. Ми обдивлялись землю паралельно до слідів антилоп, але слідів людини не виявили: мисливець з луком схибив.
М'Кола люто повторив:
— Шенці!
Ми трохи пройшли по сліду мисливця, що вів назад до дороги. Потім засіли в курені й простирчали там, поки посутеніло й став накрапати дощ. Дичина так і не прийшла на солонець. Під дощем ми поплентали до машини. Отже, якийсь тубілець полював на наших куду, наполохав їх, і тепер з цього солонцю користі ніякої.
З великої брезентової підстилки Камау спорудив тент, повісив усередині мою москітну сітку й поставив розкладачку; М'Кола позаносив під тент наші продукти. Потім Геррік і Абдулла розпалили вогонь і разом з Камау і М'Колою заходились готувати вечерю. Вони збирались спати в автомашині. Мрячив дощ, я ррздягся під тентом, надяг теплу піжаму, сів на розкладачку, з'їв шмат смаженої цесарки й випив два кухлі віскі наполовину з водою.