Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Треба довести, що він убивав.
— Доведу, — Андрій згадав досліди лікаря Нещерета. — Слова чарівні знаю.
Картина в цілому почала вимальовуватися, зображення ставало чіткішим.
Левченко далі не знав, кого ловить. Зате розумів, де його шукати. Підтягнув планшет, вийняв карту місцевості.
— Розберешся?
— Не дурний.
— Приблизно покажеш, де була та німецька база? Ми — ось тут.
Черкнувши по карті нігтем, Андрій передав її Громові. Той уважно придивився, підніс ближче до очей. Тоді впевнено тицьнув у одну точку:
— Сюди.
Не так і далеко, прикинув Левченко. Кілометрів з двадцять. З одного боку ніби селище поруч, люди, такі об'єкти зазвичай ховають подалі. З іншого ж навпаки — запроторити важливий об'єкт надто глибоко в хащі нема смислу. На нього можуть одного разу наткнутися партизани, котрі базуються чимдалі від населених пунктів. Ні, місце вибране оптимально, з усією німецькою практичністю.
Склавши карту в планшет, Андрій підвівся.
— Зброю віддасте, повстанці?
Катерина, навіть не глянувши на Грома, простягнула Левченку пістолет. Велетень же прочитав його думки:
— Сам туди не ходи. Бач, я вже спробував.
— Хочеш зі мною?
— Тепер пішов би.
— Чому — тепер?
— Виглядає, справді не чужий ти, Левченко. Хоч і форма на тобі їхня. Колись, може, мені про себе розкажеш. Але з такою ногою не дуже спритний. Це ж зажити має.
— В такому разі, Громе, моя тобі порада — тримайся від хати Катерини подалі. Там тепер дві жінки живуть. Дітей теж двоє. Взагалі, до вечора заберися звідси так далеко, куди дошкутильгаєш із пробитою п'ятою. Бог знає, як усе піде. Не вдасться мені впоратися раніше, ніж почнеться облава, тобі потім на маневри не лишиться часу, — Андрій глянув на циферблат. — Ух ти! Думав, ми з тобою цілий день триндимо. Насправді чуть більше години говорили. Зараз чотирнадцята нуль–нуль. Поки туди, поки назад… До темноти впораюся. Значить, так, Катя — тепер до тебе. Зараз я піду. Ви тут домовтеся, де ти лишиш для Грома повідомлення. Повернувся я чи ні, з якими новинами, тобі їх все одно нести до лісу. А товаришу твоєму — вирішувати, бути тут чи забиратися геть зовсім. З цим ясно?
Катерина мовчки кивнула.
— Поки лишайтесь. Я пішов. Зрозуміло, ні гу–гу нікому. Дарма я це сказав, ви без мене знаєте. Та нагадати не завадить.
Може, вони ще щось хотіли почути чи запитати. Левченко вже чекати не міг і не хотів. Повернувся, заквапився назад. Час цокотів, можна було не гаяти його зовсім, піти далі в ліс слідами Грома. Але велетень правий: якщо там звідкілясь узялася така собі смуга перешкод, самому долати не годиться.
Напарник потрібен.
Не всякий. Той, хто збереже таємницю. Не стане патякати. Зрозуміє все з півслова. Піде за ним без зайвих розмов.
Чуйка підказувала Левченкові: лиш один такий є в Сатанові зараз.
Не просто обстріляний фронтовик — людина, якою дуже цікавився покійний капітан Сомов.
Знаючи Віктора дуже давно, Андрій був більш, ніж певен: особливий інтерес та підозрілість той проявляє лише до порядних людей. Тих, на кого можна покластися. Хто не підведе. З ким можна піти в розвідку.
Мотоцикл стояв там, де лишили.
Левченко осідлав його. Де там сторож Ігор Волков: на робочому місці чи, може, вдома сидить…
Частина четверта
ЧАС ВОВКІВ
Розділ десятий
Фрагменти
Коли зупинив мотоцикл біля хвіртки будинку на околиці, показувало п'ятнадцять на четверту.
Давно Андрій не фіксував часу так детально. Вкотре згадався фронт, коли, плануючи військові операції та узгоджуючи дії, постійно звіряєш годинники. Тут же пояснив собі: те, що готує зараз — теж операція, не менш важлива для порятунку ввіреного йому селища й така сама небезпечна. Насамперед для нього. Адже сьогодні вже скоїв один державний злочин — відпустив з миром повстанця. Ще й попередивши про можливість облави. Цього досить для звинувачення в державній зраді, трибуналу та розстрілу. Але гуляти — так гуляти, махнув рукою Андрій. Порушенням більше, порушенням менше, двічі не стратять.
Через те вирішив не давати Волкову, яким би той не виявився хворим, часу на роздуми. Ходити довкола, провокувати, ловити на слові й заганяти на слизьке в ситуації, що склалася, смислу не бачив.
Погрюкав у двері кулаком. Коли відразу не відчинили, вирішив: усе, його розрахунки вірні. Зробив підозрюваний ноги з Сатанова. Та раптом зсередини зашаруділи, затим відчинили. Навіть не намагаючись роздивитися, хто перед ним, Андрій звично кинув руку до козирка, називаючись: