Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
— Я не помітив Кроуфорд, — каже Гребел уже впевненішим голосом.
До нього помалу повертаються сили, і пам’ять з хвилини на хвилину світлішає. Я кидаю на нього досвідчений погляд, але не кажу нічого. Я не знаю, чи контролюється в кабінеті Берідж підслуховувальний пристрій, установлений у цій кімнаті.
Повертається, вигинаючись, Кроуфорд зі стетоскопом. Передаючи його мені, вона не проминає нагоди торкнутися мене своєю трепетною рукою. Я, наче дівчина, не підводжу очей. Потім уклякаю на одне коліно. Поки я слухаю так Гребелові серце, входить і Берідж із чашкою кави в руці.
Я вступаю в гру.
— З вами таке вже траплялося, Гребеле? — запитую я тоном лікаря.
Гребелові очі всміхаються мені.
— Траплялося.
Я суворо даю йому настанову:
— Ви повинні бути обережні. Вам не слід перевтомлюватися. Лягайте рано спати. Робіть фізичні вправи. — І всміхнувшись, додаю: — І не пийте багато кави!
Цей невеличкий медичний жарт розряджає атмосферу. Ми з Пірсом допомагаємо Гребелові сісти на стіл, його чорні очі світяться вдячністю; він невеличкими ковтками п’є каву, яку йому підносить Берідж.
Сьогодні пополудні я не дізнаюся, яку ухвалу прийняли «ми» щодо мого приватного життя, — треба негайно поговорити в своєму кабінеті з Пірсом та Смітом; запрошу й Гребела, він, здається мені, вже цілком очуняв. Берідж у цій розмові участі не бере, але, певне, сидить у своїй кімнаті біля підслуховувального пристрою.
Ніхто з нас і словом не прохоплюється про те, що Гребел не належить до С, і це в нашій розмові найпримітніше. Я не збираюся вичитувати Пірсові й Сміту, хоч вони нічого не сказали мені ні про це, ні про те, що Гребел вирішив перший себе вакцинувати.
Я надаю нараді суто технічного характеру. Вакцину виготовлено на базі гною, взятого з гнійників і ослабленого шляхом його старіння, і з одного її випробування на людині важко збагнути, чи вона потребує ще більшого ослаблення, чи прищеплено надто велику дозу, чи в препарат слід додати антисептичних засобів. Ми не знаходимо якогось конкретного вирішення. Знаємо лише те, що діємо навпомацки, треба бути обережнішими: реакція Гребела на вакцину викликає в нас тривогу. Тепер ми приготуємо нову вакцину на ще старішій основі й перевіримо її нешкідливість та ефективність на собаках.
Упродовж цієї короткої наради я дивлюся на Сміта як ніколи пильно. Я давно підозрював, що «ми» втягли Гребела до свого руху. Підозрював і те, що Пірс у цій справі теж має перебувати під впливом сильної особистості своєї дружини. Але я ніколи не сподівався, що до антибедфордівського руху може бути причетний і Сміт. Одначе він таки причетний, бо знає й про вакцинування Гребела, і про його фальшиві папери.
Ось що мене й дивує. Адже Сміт геть увесь, навіть його прізвище — сама банальність. Хоч цей чоловік нашпигований чеснотами, без яких жодне суспільство не проіснувало б і тижня, він украй непоказний, сором’язливий, усе в ньому промовляє про скромність. А обличчя його нізащо не запам’ятаєш, хоч дивися на нього й сто разів. Навіть більше, Сміт належить до тих неодружених чоловіків, які назавжди поховали себе в самотності. Він насилу розмовляє, майже не всміхається, не захоплюється спортом, червоніє, коли Берідж звертається до нього, а та твердить, ніби Сміт не одружився тому, що не зваживсь позалицятися до котроїсь із жінок. І раптом — такий парадокс. Сміт, цей неодружений чоловік, знехтував небезпеку, вступив у таємну змову й згодився боротися за те, щоб люди знов могли одружуватись.
Коли нарада закінчується, я відпускаю Сміта й Пірса, але затримую Гребела й кажу йому:
— Я вам щиро вдячний. Ви важили замість мене життям.
Гребел усміхається, його суворе обличчя веселішає.
— Ви не могли мене замінити. Як ви знаєте, мене з самого початку завербували «ми», щоб вас витіснити.
Я хитаю головою, хоч слова «щоб вас витіснити» неабияк мене дивують. Я й не знав, що план «витіснення» мене був так детально обміркований.
— Коли «ми» вирішили порозумітися з вами, — провадить Гребел, — я почав думати, чим зможу бути вам корисний.
— Ну що ви, і досі, й тепер ви в лабораторії дуже корисні!
— Не більше за Сміта чи Пірса, — каже Гребел зі скромністю, що, хоч як це дивно, здається мені щирою, Потім він додає: — В усякому разі, той факт, що я офіційно вважався С, надавав мені, на думку «нас», велику перевагу у випробуванні вакцини.