Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Сержант все-таки вагався. Видно було, що хлопець не перший рік на фронті і не любить чинити необачно.
— Може, встигнемо, — відповів він.
І вони пішли вперед. Артилерія змовкла, зате застрекотіли кулемети, зацвьохкали кулі, неподалік чулися вибухи гранат. Спорожніла вулиця могла будь-якої миті стати полем бою. Через місто відступали польські стрілки. Солдати зупинялися за заломами стін, ставали навколішки на кам’яних плитах і знову відходили в тил. Назустріч їм вийшли два солдати з протитанковою рушницею.
— Як бути? — спокійно сказав сержант. — Штаб уже, напевно, перейшов у інше місце. Не встигнемо.
Вони зайшли до найближчого під’їзду.
Клосс подумав, що сержант, по суті, мав рацію. Коли постріли на мить стихли, виразно долинув гуркіт моторів. У містечко входили німецькі танки. Треба було діяти. Він опустив руки і засунув їх до кишені.
— Хлопці, — сказав він по-польському, — вам все-таки доведеться відвести мене в штаб. Якщо він перейшов у інше місце, ми знайдемо його північніше міста.
— Ти говориш по-польському! — вигукнув сержант.
— А хіба мало фріців говорить по-польському? — зауважив той самий солдат, що знайшов у Клосса в чоботі вальтера. — Вмирати ж не хочеться, от і заговорив. Нічого зараз тягати його з собою!
— Це буде безглуздо, — Клосс звертався тільки до сержанта. — За це вас ніхто по голівці не погладить.
Недалеко вибухнув снаряд. Клосс відразу впізнав: стріляла німецька протитанкова гармата.
Сержант уважно дивився на нього.
— У мене наказ, — сказав він нарешті. — Адже вже фронт, чоловіче…
— Втече дорогою, — мовив той самий солдат і клацнув затвором автомата. — Ставай до стінки, фріце…
Клосс глянув на вулицю. Він бачив лише частину тротуару; там щомиті пробігали нові групи польських солдатів.
— Хлопці, — почав Клосс, — я…
Той не дав йому закінчити:
— Ти ж сам сказав: капітан Ганс Клосс.
Тепер не можна було зволікати; треба було штовхнути сержанта і вискочити на вулицю. Чи встигне? Шансів небагато, адже обидва солдати вистрелять, і котрийсь із них таки вцілить. Але в ту саму мить, коли Клосс уже приймав рішення, він побачив Новака, що біг посеред бруківки.
— Новак! — гаркнув він.
Той відразу зупинився і вбіг до під’їзду. Він важко дихав.
— Ой нене, — прошепотів він зовсім не по-військовому. — Я вже було втратив надію.
— Нічого сказати. Добре ти мене охороняєш!
Знов застрочили автомати, але раптом стрілянина вщухла. На вулиці вибухнула граната, вкривши їхні обличчя сажею. Не можна було гаяти й хвилини. Не було навіть часу вишпетити Новака.
Сержант і обидва солдати, нічого не розуміючи, виконали наказ старшого лейтенанта: повернули Клоссові зброю і документи. Потім Новак звелів їм зачекати в під’їзді. Обидва офіцери зайшли в будинок; навіть сюди долинув гул моторів.
— Зшивайся, — сказав Клосс. — Я залишаюсь. Доповіси, що документами Рінга цікавиться також американська розвідка. Вони вже, напевно, в замку, я спробую точніше визначити місце.
— Дозвольте мені лишитись, — прошепотів Новак.
— Дурниці. Ти подбаєш про сержанта і цих двох. їх треба відправити в тил. І щоб тримали язики за зубами.
— Єсть.
— А тепер швидко: як це було?..
Новак охоче розповів би детально, та лишалися лічені секунди. Тільки на ранок йому вдалося розшукати командира полку. Він прийшов разом із зв’язковим з батальйону, що тримав оборону на південній околиці міста. До передмістя вже підходили німецькі “фердинанди”, зв’язківці знімали лінію, командир полку і начальник штабу стояли, похилившись над картою, не звертаючи ні на кого уваги.
Нарешті його помітив майор:
— Ви ще тут? — закричав він. — Щоб через п’ятнадцять хвилин… Хочете попастись їм до рук?
Новак відразу доповів, що дістав наказ пояснити командирові полку завдання, з яким його сюди прислали.
— Треба було раніше, — сказав майор. — Тепер пізно. Я ні про що не хочу знати, у мене доволі своїх турбот.
Ніби на підтвердження цих слів перед штабом вибухнув снаряд. Почувся дзенькіт розбитих шибок, дим і курява наповнили кімнату, карти й папери полетіли на підлогу.
Майор вилаявся, і всі троє заходилися підбирати полкову канцелярію. Начальник штабу запихав документи в скриньку. Новак підняв з підлоги зім’яту карточку з записами. Він побачив кілька слів по-німецькому, але, перш ніж зрозуміти, прочитав їх: капітан Ганс Клосс… В аптеці Рінга переховується офіцер німецької розвідки — капітан ГансКлосс.