Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Новак відчув млість. Обіперся об стіл.
— Що це таке? — запитав він.
— Це? Ага… — майор махнув рукою. — Цікаво! Хтось підкинув донос. Папірець був прив’язаний до каменя. Приніс вартовий. Я наказав привести цього Клосса… а якщо не встигнуть…
Тут Новак втратив самовладання.
— Товаришу майор, — вигукнув він, — це… зрада!
— Що ви сказали? — командир полку пересунув кобуру на живіт.
— Цей Клосс, товаришу майор…
Майор зрозумів, у чім річ.
— Хай вам біс! Не могли раніше сказати? Біжіть, — крикнув він, — може, встигнете!..
Новак устиг. Цих кілька хвилин він не хотів би пережити вдруге. Він біг вулицею посеред бруківки, не чуючи вибухів снарядів і свисту куль. Хтось крикнув йому: “Лягай!”, хтось хотів його затримати… Коли він почув гуркіт моторів і снаряд бронетанкової гармати розбив стіну наріжної кам’яниці, він геть втратив надію… І саме тоді…
Клосса не цікавили Новакові переживання. Він відповів коротко.
— Гаразд. Тепер вшивайся.
Його цікавило тільки одне — донос. Анна-Марія Елькен діяла рішуче і, треба сказати, з її точки зору розумно. Вона мусила дійти висновку, що, коли сюди повернуться німці, Клосс буде для неї небезпечний. Клосс — як людина
Рінга. Він усміхнувся. Поєдинок з фройляйн Елькен дедалі дужче його захоплював.
— Вшивайся, — повторив Клосс, а потім додав лагідніше: — Постарайся вийти цілим з цього, я б хотів, щоб ти повернувся в штаб армії. — Це звучало не дуже переконливо, але Клосс не знайшов тепліших слів. Він знав, що на нього чекає не менш небезпечна гра, ніж відступ з польською армією на північ.
Клосс вийшов у під’їзд і виглянув на вулицю. Вона вже спорожніла. Новак і троє солдатів зникли за рогом. З хмари куряви й диму з’явився німецький танк.
“Нічого не вдієш”, — подумки мовив Клосс і рушив назустріч гренадерам останнього німецького фельдмаршала, який ще воював.
Місто мало вже інший вигляд. Зникли білі прапори, вікна були широко розчинені, на базарному майдані розвівався прапор із свастикою. Клосс у мундирі німецького капітана поволі йшов вулицею, якою ще кілька годин тому відступали польські стрільці.
На розі, неподалік від зруйнованої кам’яниці, лежав труп жінки. Клосс бачив, як у неї стріляли. Німецький полковник, з яким він розмовляв, сказав коротко: “Ершіссен”.[16] Вона не встигла зняти білого прапора. Есесівці зупинили машину і витягай її на вулицю.
— Ми повинні бути нещадними, — мовив полковник. — Досі ми були надто гуманні.
Це була важка розмова. Зараз, коли він поволі йшов у напрямку аптеки Рінга, минаючи німецькі танки і транспортери, йому здавалося, що найгірше вже позаду. Полковник з бронетанкової дивізії, до якого його привели есесівці, не належав ні до легковірних, ні до простодушних. На його сухому, кам’яному обличчі прусського офіцера годі було щось прочитати. Він зустрів Клосса, ніби тільки на нього й чекав.
Зараз, коли Клосс ще раз перебирав у пам’яті минулу розмову, він був навіть певний: полковник щось про нього знав. Він перевірив документи Клосса і потім багато розпитував: куди Клосс виходив з оточення, які ворожі частини зустрічав дорогою, чому залишився в Бішофсфельді. Клосс відповідав коротко й чітко-. Виявилося, що полковник служив колись у сто сімдесят п’ятій дивізії і добре пам’ятає її офіцерський склад. Вони кілька хвилин говорили про Бруннера.
— Значить, ви не знаєте, що з ним сталося? — запитав полковник.
Клосс подумав, що він і сам хотів би про це знати. А втім, він сподівався, що Бруннер не встигне дістатися до штабу армії Шернера…
— Не знаю, — відповів Клосс. — Ми з ним разом не виходили з оточення.
Найважче було з’ясувати, як йому вдалося вирватися з рук поляків. Клосс твердо дотримувався принципу: він завжди старався, щоб його слова якомога більше відповідали фактам. Він знав, що полковник може допитати когось із будинку Рінга, якщо він цього ще не зробив… Тому він докладно розповів про свій арешт, сказав, що йому вдалося втекти в ту мить, коли снаряд влучив у наріжний будинок.
— Вам пощастило, — пробурмотів полковник. — Як ви гадаєте, хто міг вас виказати?
Його цікавила Анна-Марія Елькен. Певна річ, він не сказав, що знав це прізвище, але велів Клоссові назвати всіх, з ким він зустрічався в будинку Рінга. Кожне слово в цій розмові здавалося значущим. Одне було дивним, що командир фронтової частини вимагає такого детального докладу. Нарешті полковник сказав, що направить Клосса в штаб з’єднання. Тільки тоді капітан наважився запитати про становище на фронті. Пруссак глянув на нього скляним поглядом.
16
Розстріляти (нім.).