Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Немає ніякого становища, — буркнув він. — Уже немає. Прошу оформити документи і їхати в штаб.
Клосс одержав мундир, поголився. Коли він подивився в дзеркало і побачив себе знову в тому самому мундирі, йому здалося, що він дивиться на когось незнайомого. Адже він був твердо переконаний, що ніколи вже більше не гратиме цієї ролі, і ось знову… А втім, мундир лежав незграбно, був широкий, і чоботи муляли.
Есесівці з транспортерів не віддавали йому честі, вдаючи, що не помічають армійського офіцера. Вони поглядали на північ, звідкіля долинала безнастанна артилерійська канонада. Здавалося, що тепер стріляли ближче, ніж годину тому. Скільки часу це ще триватиме? Тиждень? Два? Цього цілком досить, щоб кілька разів загинути, а Клоссові не хотілося вмирати напередодні перемоги.
Він зупинився перед будинком Рінга. Кого він застане в квартирі аптекаря? Чи заявилася вже в командуванні частини людина полковника Рінга? А що з Анною-Марією?
Вхідні двері були відчинені. Намагаючись ступати як-найтихіше, він пройшов по коридору. З великої кімнати, яку називали їдальнею, долинали голоси Берти й Інги. Хтось із них завів патефон… Звучав партійний гімн “Хорст Вессель лід…”.[17] Стерта платівка зробила кілька обертів і замовкла.
— Чому зняла? — почувся голос Берти.
— Дай мені спокій.
— Ти не радієш?
— Не знаю, — відповіла Інга. — Мені здалося, що хтось увійшов. Може, Анна-Марія?
— А ти б хотіла, щоб Клосс?
Значить, фройляйн Елькен ще не повернулась… Клосс натиснув на ручку дверей, що вели в її кімнату. Вони не були замкнені на ключ, та тут і не замикали дверей.
Клосс заглянув у шафу, потім помітив сховану за тахтою валізу. Легко відкрив її відмичкою з свого набору.
Швидко переглядав усе всередині — він сподівався знайти щось таке, що остаточно підтвердило б його підозру і виключило б можливість провокації. Білизна, косметичні прибори, “Майн кампф”, бляшанка з кавою… Валіза була без подвійного дна. Клосс почергово оглядав кожну річ. Звичайно, найуважніше косметичні. Розкручував оправи губної помади, оглядав гребінці, відкривав флакони з одеколоном. Нічого. Оглянув також бляшанку з кавою. Він знав методи польської і німецької розвідок, з американцями він досі не зустрічався, в усякому разі, йому не довелося ще вести гри проти них. Простукуючи “Майн кампф”, Клосс впустив додолу бляшанку з кавою. Вона викотилась на середину кімнати. Піднімаючи її, він уже здогадувався… Бічна стінка легко відійшла, відкриваючи тайник…
“Не дуже надійне місце” — подумав Клосс.
Він побачив тоненьку плівку мікрофільму. Ясна річ, вона вимагала детальнішого вивчення, але й на око можна було переконатись, що на ній були знімки якихось промислових конструкцій. Клосс нагнувся над валізою, щоб усе знову вкласти так, як було, коли враз рипнули двері. Він різко обернувся, але не встиг вихопити пістолета… Зрештою, він і сам не був упевнений, чи була в цьому необхідність. На порозі стояла Анна-Марія Елькен у мундирі штурмфюрера, цілячись у нього з пістолета.
— Сховай цю іграшку, — байдуже сказав Клосс.
— А ти вже встиг доповісти, га? Ти думав, що я дозволю себе зловити, як ідіотка?
— Я захоплений твоєю сміливістю, — признався він тепер цілком відверто. — Відколи ти працюєш на янкі?
“Вистрелить чи ні? Так, напевно вистрелить”. Секунди тяглися, як гума, а становище здавалося безнадійним.
Клосс бачив руку Анни-Марії, палець на куркові, і…
Цієї самої миті зненацька відчинилися двері, і він побачив Інгу. Дівчина сильним ударом вибила в Анни-Марії з руки пістолет. Він упав додолу.
— Я чула, — прошепотіла Інга, через силу переводячи віддих, — чула, як ви сказали: “Працюєш на янкі”.
— Дякую, Інго, — пробурмотів Клосс і підняв пістолет. Він глянув на Анну-Марію. Йому так і кортіло сказати: “Бачиш, що ти наробила, ідіотко?”
— Я врятувала вам життя, — мовила Інга, явно важачи на подяку. — Яка я рада, що вас відпустили поляки.
— Я втік, — промимрив Клосс. Він бавився пістолетом Анни-Марії і не зводив з неї очей. Але що сказати Інзі. Що вони жартували… Звичайно, вона не повірить. До того ж Анна-Марія грала відкритими картами.
— Гітлерівська гадюка, — прошепотіла вона, дивлячись на Інгу. Та не звертала на неї уваги.
— Ви поводитесь так… ніби… — Інга замовкла. — Адже вона хотіла вас убити!
Це була свята правда, ця дівчина врятувала йому життя.
“Ну й ідіотське ж становище”, — подумав Клосс і поцілував Інгу в щоку. Вона зашарілася.
17
Horst Wessel Lied — Пісня Хорста Весселя (нім.).