Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Він сів на тахту і дослухався до тиші. Десь брязнули двері чи, може, вікно — на вулиці було темно, хоч в око стрель. Клоссові здавалося, що він бачить якусь постать, котра причаїлася до стіни кам’яниці. Інга? А може, Берта? Хоч, правда, не тільки їй кортіло знати, де знаходиться жінка з замку. Людина Рінга мусить виправити помилку свого начальника.
Зненацька, стоячи отак край вікна і вслухаючись у тишу, він побачив на схилі одного з пагорбів, що обступали містечко, яскраву довгу смугу світла. Потім десь зовсім поруч загриміли протитанкові гармати і зацокотів, випускаючи довгі черги, кулемет. Це означало, що фронт, який ще кілька годин тому був далеко на захід від Бішофсфельда, підійшов сюди, до містечка.
Клосс зрозумів, що треба квапитись. Він стрибнув через вікно і притиснувся до стіни. Вулиця була темна й безлюдна. Тільки південний край неба яснів миготливим блиском. Гарматний гуркіт наростав і вже не змовкав.
Від шосе відходила темна алея, обсаджена деревами. Чорні обриси замку Едельсберг нагадували химерний малюнок із казки про злих духів і чарівниць… На тлі палахкотливого неба виднілися обриси мурів і веж.
Клосс витяг з кишені пістолет і відвів запобіжник. На замковому подвір’ї під чобітьми зашурхотів гравій. Клосс ступив кілька кроків до під’їзду і сховався за деревом. Він вивчав замок уважно й напружено. Вікна були зачинені й темні, але коли він проходив повз браму, йому здалося, що в одному з них, на другому поверсі, з’явилося миготливе світло. Зачекав. Знову щось блиснуло у вікні правого флігеля. У замку хтось був.
Клосс зрозумів, яке важке завдання він узяв на себе. Обшукати замок? Дурниця… Якби можна було примусити говорити того, хто пильнував архів! У цьому єдина надія! Можливо, все-таки треба було взяти з собою Новака?
Він розмовляв із старшим лейтенантом перед своїм приходом сюди. Новак чекав у “їхньому” під’їзді; він негайно доповів, що справи зовсім кепські. Командир полку взагалі не хотів з ним говорити. Зрештою, там у них в полку така метушня. їм вдалося відновити зв’язок з командувачем дивізії тільки через артилерію; ідуть важкі оборонні бої з німецькими танковими дивізіями, що наступають з півдня. Полк, очевидно, залишить Бішофсфельде.
— Треба було сказати командирові, яке в тебе завдання, — зауважив Клосс.
— Я не мав такого наказу, товаришу майор, — прошепотів Новак. А потім запитав, неначе Клосс міг це знати: — Що, власне, сталося на фронті?
— Очевидно, Шернер намагається прорватися на північ, — міркував Клосс. — Ця веремія може тривати кілька днів.
— А якщо сюди повернуться німці?
— Ненадовго. Я залишусь. Ти відступиш разом з полком. — Таке рішення Клосс прийняв відразу. А втім, іншого виходу й не було.
— Ви, товаришу майор, залишитесь самі?
— Я завше був сам, — усміхнувся Клосс. Якщо ситуація не зміниться, ти мені ще будеш потрібен уранці. Запитай командира полку, чи зможе він надати в наше розпорядження два взводи на кілька годин.
— Не віриться, — сказав Новак.
— Коли б я був на його місці, теж не дав би, — пробурмотів Клосс.
Світло раптом погасло і потім знову з’явилося. Клосс обережно рушив через двір до замку. Важкі ковані двері головного входу були прочинені. Та він обминув їх і обійшов увесь замок довкола. Знайшов те, чого шукав: чорний вхід. Двері, певна річ, були зачинені, але він мав складаний ніж з повним набором відмичок, з яким він ніколи не розлучався.
Вузьким коридором Клосс пройшов до головного вестибюля — ішов навпомацки, запалювати ліхтарика було дуже небезпечно. А втім, він і не думав обшукувати замок, хотів захопити зненацька чоловіка, якого, він у цьому був певен, залишив тут Рінг. Слабенький вогник запальнички освітив широкі сходи; він підіймався по них навшпиньки.
У коридорі першого поверху було вже видніше. Великі вікна виходили на південь. Клосс знову побачив палахкотливе небо. Ракети падали неподалік від міста, освітлюючи стіну лісу й контури будинків. Клосс дійшов до другого ряду замкнених дверей. Минув їх обережно, зупиняючись і прислухаючись. Скрізь панувала тиша.
Раптом уже в кінці коридора помітив ще одні, трохи прочинені двері. Крізь шпару блиснуло й погасло світло. Хтось, певно, так само, як і він, посвітив собі запальничкою. Це було миттєво, але Клосс устиг побачити силует людини. Вона наближалася з того боку, ішла досить упевнено, не підозрюючи, що, коли стане на порозі… Клосс чекав, притулившись до стіни… Двері рипнули, він побачив руку з пістолетом, ударив по ній, пістолет упав на підлогу…