Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу
- Автор: Даймонд Джаред Мэйсон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-242-6
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу». Краткое содержание книги:
Чого може навчити нас історія? Це доволі широке запитання, в якому криється конкретне підзапитання: чого ми можемо навчитися з того, як сім країн реагували на кризи, описані в цій книзі? Нігілістична відповідь звучить так: нічому! Хід історії, як стверджують багато істориків, надто складний і є результатом надто великої кількості неконтрольованих перемінних параметрів і непередбачуваних змін, щоб ми мали змогу чомусь навчитися з минулого. Хто зміг би вірно передбачити в червні 1944 року мапу повоєнної Західної Європи? Вона могла би бути зовсім інакшою, якби потенційному вбивці Клаусу фон Штауфенбергу 20 липня 1944 року вдалося підсунути портфель із годинниковою бомбою на 20 дюймів ближче до Гітлера, якби в результаті того замаху Гітлер загинув, а не відбувся пораненням саме тоді, коли радянські війська ще перебували за межами Німеччини, і якби він не вчинив самогубство 30 квітня 1945 року, коли радянські війська вже взяли штурмом Берлін, завоювавши всю Східну Європу та Східну Німеччину.
Так, значною мірою хід історії є дійсно непередбачуваним. Проте два типи уроків з нього все ж таки винести можна. Але спершу, як загальне тло, пропоную поговорити про відповідні уроки, які можна отримати в результаті дослідження окремих індивідів, бо знову ж таки існують паралелі між історіями країн та життям окремих людей.
Чому нас можуть (якщо взагалі можуть) навчити життєві історії та біографії окремих людей? Хіба ж люди, подібно до країн, не є настільки складними, настільки відмінними між собою і настільки вразливими до непередбачуваних подій, що важко буває спрогнозувати поведінку якоїсь однієї людини, не кажучи вже про те, щоб екстраполювати поведінку однієї особи на поведінку іншої? Звісно, ні! Більшість із нас, незважаючи на труднощі, все одно вважає корисним значну частину свого життя намагатися передбачити потенційну майбутню поведінку наших ближніх, виходячи з розуміння їхніх особистих життєвих історій. Окрім того, фахові знання дають змогу психологам (а пересічним людям стає в нагоді їхній життєвий досвід) робити узагальнення щодо осіб, яких ми добре знаємо, і таким чином передбачати поведінку тих, з ким познайомились або про кого дізналися недавно. Тому корисно читати біографії навіть тих людей, з якими ніколи не були знайомі, щоб таким чином розширити свою «базу даних» з метою кращого розуміння людської поведінки.
Ці рядки я пишу, провівши вечір із двома знайомими жінками, одна з яких у свої двадцять з лишком років є наївною оптимісткою, а друга — вдумливою особою сімдесяти років. Молодша жінка була вкрай засмучена нещодавнім розривом стосунків зі своїм другом, якого обожнювала і який видавався їй таким добрим, таким турботливим, але через кілька років знайомства він раптом покинув її без жодних пояснень. Коли молодша жінка розповідала про своє горе, ще навіть не дійшовши до кульмінаційного моменту розриву, старша жінка, не будучи знайомою з тим чоловіком, вже встигла розпізнати застережні ознаки того, що він був привабливим, але нікчемним нарцисом, а поки слухала розповідь, переконалася в цьому. Цей випадок ілюструє цінність досвіду різних людей і корисність його застосування. Людській поведінці дійсно притаманні широкі загальні риси, хоча у дрібних деталях кожен індивід відрізняється від інших.
Які ж відповідні типи уроків можна винести з дослідження історій людського життя? Один тип стосується конкретних уроків про ймовірну майбутню поведінку конкретної країни, виходячи з розуміння її історії. Наприклад, Фінляндія — це маленька демократична країна, яка щосили намагається підтримувати добрі стосунки зі своїм автократичним сусідом Росією, має добре навчену армію і не розраховує на те, що інші країни допоможуть їй захиститися. Підставами для проведення такої політики стали ті уроки, які Фінляндія винесла зі своєї недавньої історії. Людина, яка погано знається на фінській історії, навряд чи зрозуміє, чому Фінляндія проводить і буде й надалі проводити саме таку політику. Подібною людиною був і я, коли вперше приїхав до цієї країни в 1959 році й, не знаючи її історії, запитав свого фінського приятеля, чому Фінляндія не протистоїть тиску Радянського Союзу, адже я був упевнений, що на її захист виступлять Сполучені Штати.
Інший тип уроків, які можна винести з історії, складається з узагальнень. Візьмімо знову для прикладу Фінляндію та Росію. Наряду з конкретними рисами, притаманними лише Фінляндії та Росії, їхні відносини є ілюстрацією узагальнення: над маленькою країною нависає загроза з боку її сусіда — країни великої й агресивної. Універсального засобу позбутися такої загрози не існує. Ця тема була висвітлена ще в одному з найдавніших та найчастіше цитованих творів — у книзі п'ятій «Історії Пелопоннеської війни», написаній афінським істориком Фукідідом у V столітті до нашої ери. Фукідід змальовує, як громадяни маленького грецького острова Мілос реагували на тиск із боку могутньої Афінської імперії. В уривку, відомому як «Мілоський діалог», Фукідід переповів болісні переговори між мілосцями та афінянами: мілосці виторговували собі життя й свободу, намагаючись переконати афінян не застосовувати силу, тоді як афіняни закликали мілосців реалістично оцінити своє становище. Потім Фукідід стисло розповів про результат: мілосці відкинули вимоги афінян, так само як два тисячоліття потому фіни спершу відкинули вимоги СРСР. Афіняни розпочали облогу Мілоса; певний час мілосці успішно оборонялися, проте все ж змушені були здатись. Зрештою афіняни повбивали всіх мілоських чоловіків і поневолили жінок та дітей.
Звісно, росіяни не повбивали фінів і не поневолили їх, і це свідчить про те, що кінцевий результат мілоської дилеми та найкраща стратегія суттєво різняться залежно від випадку. Проте звідси можна винести й універсальний урок: маленькі країни, над якими нависає загроза з боку країн великих, мають бути насторожі, розглядати альтернативні варіанти дій і оцінювати ці варіанти реалістично. Попри те, що цей урок видається вкрай простим і не вартим нагадування, його, на жаль, дуже часто ігнорували. Його проігнорували мілосці, його проігнорували парагвайці, що вели катастрофічну війну проти об'єднаних сил значно більших Аргентини, Бразилії та Уругваю з 1865 по 1870 рік, результатом якої стала загибель 60 % населення Парагваю; його проігнорувала Фінляндія в 1939 році; його проігнорувала в 1941 році Японія, одночасно розпочавши бойові дії проти США, Британії, Нідерландів, Австралії та Китаю, маючи при цьому на Далекому Сході вороже налаштовану Росію; і його проігнорувала Україна під час свого останнього загрозливого протистояння з Росією.
Якщо мені вдалося переконати вас у тому, що не слід відкидати можливість вчитись на досвіді інших країн, то чого нас можуть навчити ті конкретні історії, які я виклав у цій книзі? З'явилося багато узагальнень. Одна група таких узагальнень складається з переліку кроків, які допомогли нашим сімом країнам подолати кризу: визнати факт, що країна перебуває у стані кризи; взяти на себе відповідальність за здійснення змін замість того, щоб винуватити у своїх бідах інші країни й виставляти себе жертвою; «спорудити огорожу» з метою окреслення тих загальнонаціональних рис, які потребують змін, щоб нікого не приголомшило відчуття, що у країні все йде не так, як слід; визначити країни, від яких потенційно можна буде отримати допомогу; визначити країни, прикладами яких можна буде скористатися для подолання проблем, схожих на ті проблеми, що стоять перед цими країнами; виявляти терплячість і усвідомлювати, що перший варіант подолання кризи може не спрацювати і що для її подолання може знадобитися кілька послідовних спроб; обміркувати, які засадничі цінності й далі залишаються актуальними, а які — ні; зробити чесну самооцінку.