Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Так само, як і грецька філософія, християнська філософія подаватиме себе одночасно як дискурс та як спосіб життя. За доби народження християнства, у І та II століттях, філософський дискурс практично у кожній школі набув, як ми бачили, форми екзегези основоположних текстів. Дискурс християнської філософії також буде екзегетичним, що цілком природно, і школи витлумачення Старого та Нового Завітів, подібні до тих, які відкрили учитель Климента Александрійського або й самого Орігена в Александрії, запропонують спосіб навчання, цілком аналогічний способові навчання сучасних їм філософських шкіл. Так само як платоніки пропонували поступове читання діалогів Платона, яке відповідало етапам духовного поступу, такі християни як Оріген пропонують своїм учням порядок читання, починаючи з книги Приповідок з наступним переходом до книги Проповідника (Еклезіаста), а згодом — і до Пісні Пісень, кожна з яких, згідно з Орігеном, у свою чергу, відповідає етиці, що дає попереднє очищення, фізиці, яка вчить долати чуттєві речі, та епоптиці або теології, що веде до єднання з Богом[725]. Відтак, тут можна помітити, що читання текстів, так само як і у філософів цієї доби, є «духовним» читанням, тісно пов’язаним із духовним поступом. Філософське поняття духовного поступу становить фундамент християнського формування та навчання. Як і античний філософський дискурс для філософського способу життя, християнський філософський дискурс є засобом реалізації християнського способу життя.
Можуть сказати, і матимуть рацію, що існує щонайменше одна відмінність, бо християнська екзегеза є екзегезою священних текстів, а християнська філософія ґрунтується на одкровенні: Логос це передусім одкровення та об’явлення Бога. Християнська теологія поступово конституювалася у догматичних протистояннях, які завжди корінилися у тлумаченнях Старого та Нового Завітів. Водночас, у грецькій філософії також існувала традиція систематичної теології, започаткована «Тімеєм» та X книгою «Законів» Платона, розвинута XII книгою «Метафізики» Аристотеля, традиція, що розрізняла різні джерела одкровення, способи та ступені божественної реальності та інтегрувала усі види одкровень за доби пізнішого неоплатонізму. Навіть з цього погляду грецька філософія могла слугувати моделлю християнській філософії[726].
Проте, деякі християни могли підносити християнство як філософію — філософію як таку не стільки тому, що християнство запропонувало екзегезу та теологію, аналогічні язичницьким екзегезі та теології, скільки тому, що воно, християнство, є стилем життя та способом буття, тоді як антична філософія також була стилем життя та способом буття. Як влучно зауважив брат Жан Леклерк: «У монастирському середньовіччі, так само як за доби античності, слово philosophia позначає не якусь теорію або спосіб пізнання, а життєву мудрість, спосіб жити згідно з розумом»[727], тобто згідно з Логосом. Християнська філософія полягає у житті згідно з Логосом, тобто згідно з розумом, настільки, що «ті, хто до Христа вели життя, супроводжуване розумом (logos), — пише Юстин, — є християнами, навіть якщо їх вважали атеїстами, такими були Сократ, Геракліт та подібні їм»[728].
Разом з цим уподібненням християнства філософії, у християнстві виникають практики та духовні вправи, притаманні профанній[729] філософії. Наприклад, Климент Александрійський зміг написати так:
Необхідно, щоб божественний закон навіював страх, для того, щоб філософ набував та зберігав спокій душі (amerimnia), завдяки розважливості (eulabeia) та увазі (prosochê) до себе[730].
У цій фразі можна побачити увесь світ думки античної філософії. Божественний закон — це одночасно Логос філософів та Логос християн; він навіює стриманість у діях, розважливість, увагу до себе, тобто фундаментальну стоїчну настанову, яка забезпечує душевний спокій — внутрішній стан, якого шукали всі школи. Або ще: в Орігена[731] можна знайти справді філософську вправу іспиту сумління, оскільки, коментуючи «Пісню над піснями»: «Якщо не знаєш, о найкраща між жінками»[732], він тлумачить її як запрошення для душі уважно себе аналізувати. Душа повинна спрямовувати свій аналіз на свої почуття та свої дії. Чи пропонує вона собі добро? Чи шукає вона різних чеснот? Чи поступує вона? Чи, наприклад, подолала вона остаточно пристрасті гніву, розпачу, страху або любові до слави? Яким є її спосіб давати та отримувати, оцінювати істину?
725
Оріген, Коментар на «Пісню пісень», Пролог, 3, 1—123 (Ed. et trad. І. Brézard, H. Crousel, M. Borret. — Paris, SC, 1991. — T. I. — P. 128—143). Див., також: Hadot I. Introduction à «Simplicius, Commentaire sur les Catégories», fasc. І. — Leyden, 1990. — Р. 36—44.
726
Див.: P. Hadot. Théologie, exégèse, révélation, écriture dans la philosophie grecque // Les Règles de l’interprétaion / Ed. par M. Tardieu. — Paris, 1987. — P. 13—34.
727
Leclercq J. Pour l’histoire de l’expression «philosophie chrétienne» // Mélanges de science religieuse. — 1952. — T. 9. — P. 221—226.
728
Юстин, Апологія, І, 46, 3.
729
С. 312 — в даному випадку визначення «профанна» вживається в його прямому значенні: профанною є філософія, яка не є «філософією одкровення». Хоча сьогодні такі слова як «профанне», «профан» отримали широкі негативні конотації, у своєму первісному значенні вони стосувалися того і тих, хто не належить до посвячених у якусь таємницю, одкровення. — Прим. перекладача.
730
Климент Александрійський, Стромати, II, 20, 120, 1.
731
Оріген, Коментар на «Пісню Пісень», II, 5, 7, t. 1 (Brézard, Crouzel, Borret… — T. І. — P. 359).
732
С. 313 — П.п. 1:8; у фр. перекладі, який цитує П. Адо: «якщо ти себе не знаєш». — Прим. перекладача.