Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
Карличек зробив паузу. Я мовчав. Професор також.
— Зранку Бедржих Фієдлер розчинив вікна й двері і провітрив кімнату. Щоб у квартирі не чути було запаху газу, він поставив на плиту літр молока, і воно насмерділо там на славу!
Під час останнього візиту я підійшов до газового лічильника і сказав господареві: «Пане Фієдлер, погляньте сюди. Якби ви сьогодні вночі не витратили газу більше, ніж завжди, на лічильнику були б інші цифри. Я розумію, що квартиру треба опалювати, але ж на вулиці літо».
Він спершу розгубився, а потім відповів, що це мені просто здалося.
«Будьте обережні, — натякнув я, — якщо ваш син не з'явиться вранці, можуть виникнути небажані ускладнення». Більше я з ним ні про що не розмовляв… Ну, meine Herren, а як ви гадаєте, куди могли заховати труп Арнольда?..
Карличек обвів нас поглядом переможця і сам відповів:
— Я думаю, у нову шафу. Вона стала для нього домовиною. Потім її кудись відвезли і тишком-нишком поховали Арнольда.
— Хто? — запитав професор. — Виходить, там було кілька осіб?
— Так, кілька, бо зробити все сам старий Фієдлер не міг.
— Добре, — втрутився я, — але на біса йому здався цей спектакль, коли він знав, що й сам помре?
— Важко повірити в цю гіпотезу, — сказав професор, хоч своїх міркувань не висловив.
— Усе тут дуже просто! — не здавався Карличек. — Ви б ніколи в житті не здогадались, куди Арнольд заховав документи!
— А ви здогадались?!
— Так! Досить лише простягти руку — і вони будуть у мене.
Я жалкував, що Карличкового зухвальства не чує наш полковник. Як би мені хотілося, щоб він був зараз тут!
— Що ж ви пропонуєте? — розгублено запитав професор..
— Вам треба зустрітися з нашим шефом, а також з пані Госсарт і розповісти їм все, що почули. Думаю, вони не заперечуватимуть проти зустрічі з нами. Хай приходять, і я продам документи.
— Ви що — збираєтесь зайняти місце Арнольда Фієдлера? — запитав я, презирливо посміхнувшись.
— Так, але на вищому рівні, — спокійно відповів Карличек. — Вас це може не хвилювати, меіn Herr. Іноді людина може успішно користуватися й чужими методами. Ви, як мої спільники, одержите гроші, не докладаючи до того жодних зусиль.
— Кажете, що в документах криється загроза й для мене, — спитав раптом професор. — А для вас?.. Хіба ви наважились би передати їх органам безпеки, якщо б їх відмовились купити ті, кого ви збираєтесь шантажувати? Адже у вас немає жодного шансу залишитись осторонь, як у Арнольда.
Карличек сьорбнув холодного чаю.
— Mein Herr, — зухвало відповів він професору. — Ви не вмієте мислити. Незважаючи на те, що ці документи небезпечніші для них, ніж для мене, особисто я не буду вступати з ними в стосунки. Це зробить ось цей джентльмен. — Карличек показав на мене. — Сядьте, mein Herr! — звернувся він до мене. — Ви теж матимете певний зиск. Наскільки мені відомо, на вас не поширюється влада тутешніх шефів, а перехід кордону вам забезпечено заздалегідь, чи не так?
— Так, — підтвердив я.
— От і чудово! — Карличек задоволено потер руки. — Вам, професоре, теж хочеться на цьому заробити. Що б ви сказали, коли б я запропонував вам двадцять процентів?..
Так професор Коларж став нашим помічником. Тепер його можна було запитати й про головне.
— Прекрасно! — вигукнув Карличек. — А як звати цього типа, проти якого ми так щиро об'єдналися?
— О, це навіть може підвищити ціну документів, якщо ви заявите йому, що його ім'я вам відоме, — не вагаючись, відповів професор. — Це радник посольства пан Фредерік Дінгель.
Мабуть, не варто переповідати все. Незрозумілою залишалася тепер тільки роль Гадраби, який був також причетний до справи Фієдлера і набрехав нам, нібито Арнольд заходив у суботу до ательє.
Коларж пристав до нас, по-перше, тому, що він тим самим позбавлявся небезпеки, а по-друге, мав з цього ще й зиск.
Що сталося з Вірою Клімовою? Я знову пригадую розповідь Скали про його зустріч з пані Госсарт. Вона запевняла, що не випускає гостей на чорний хід. Цим вона підказала, що ми раніш помилялись. Очевидно, як тільки Клімова увійшла в посольство, Госсарт ласкаво взяла її під руку і сказала: «Ходімте, моя люба! Якщо хочете зустрітися з коханим, треба поспішати». І відразу ж випровадила її. Машина з Вірою встигла від'їхати до того, як наші працівники оточили будинок.
— Ви подумайте, як краще зв'язатися з ними, — пробубонів я професору. — Зійтися ми можемо потім у вас. Я перебуду тут до вечора, а коли стемніє, піду до себе на квартиру. Можу взяти з собою й Майєра, якщо вам так зручніше. Добре було б, якби ви переговорили з ними ще сьогодні.