Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Досить спокійно. Його зізнання записано на магнітофонну плівку.

— Віддайте переписати. Копію одішліть полковникові.

— Слухаюсь. Особу агента встановлено по картотеці втікачів за кордон.

Я натиснув на важіль і телефону і подзвонив додому старшому лейтенантові Скалі. Карличек підійшов до мене і притулив вухо до трубки, щоб також почути голос свого начальника.

— Це ви? — запитав Скала дзвінким голосом. — От і чудово! Як справи? Добре? Де там мій дезертир? З ним усе гаразд?

— Цілком. Просить передати вам свій привіт.

— Ну, що ж, дякую.

Скала доповів мені, що нагляд за посольством триває. Віра Клімова звідти не виходила й досі.

Інші повідомлення були маловтішними — вантажну автомашину, що відвозила шафу, розшукати не вдалося.

Що стосується Гадраби, то співставлення його біографії з досить скупими відомостями про Яндеру майже нічого не дало.

— У мене є ще один хід, — каже Скала. — Хлопці відшукали мені старого, який запевняє, що впізнав би Яндеру навіть тепер. Завтра зранку я поговорю з ним.

Карличек одійшов від телефону і провів долонею по чолу.

— Все це зайва робота, — зітхає він. — Повірте мені, Юліус Гадраба ніколи не був Яндерою, та й, зрештою, яке це має значення. Про те, що Арнольд заходив до ательє, говорив не Яндера, а Юліус Гадраба. Яке нам діло до Яндери!

Я не випускаю з руки телефонної трубки. Мій співрозмовник на протилежному кінці мовчить. Потім я чую його голос:

— Дуже вас прошу, хай підійде до телефону той тип, якому першому спало на думку, що прізвище Гадраби вигадане.

Я простягнув Карличкові трубку, але той одразу втік.

— Скажіть, що мене вже немає! — вигукнув він, зачиняючи за собою двері.