Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр
- Автор: Фиккер Эдуард
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Геннадій Коновалов
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр». Краткое содержание книги:
Гострі, цікаві й повчальні повісті Фіккера перекладені кількома мовами світу, а останню з них екранізовано.
— Ваша правда, mein Herr, — підтримав мене Карличек. — Зустріч треба призначити на завтра чи післязавтра. Але не забувайте про пильність. Ви гарантуєте мені безпеку у своїй квартирі? — звернувся він до мене.
— Звичайно, — відповів я.
— Тоді я піду з вами. Професоре, ви встигнете до вечора домовитись з тими панами? Ми зачекаємо у вас, бо вдень виходити на вулицю небезпечно. Де можна відпочити цьому джентльмену?
Обличчя професора знову вкрилося рум'янцем.
— Ви не будете заперечувати, якщо я запропоную вам спільну кімнату?
— Біс з ним! Давайте! — Карличек махнув рукою. Гвідо Коларж підвівся і неквапливо повів нас на другий поверх. Перед дверима однієї з кімнат він зупинився. Це була простора чиста спальня з двома старомодними дерев'яними ліжками.
— Тут зовсім непогано, — сказав Карличек. — Можу вам запропонувати, mein Herr, ось це ліжко, бо те вже зайняте мною. — Він відкинув ковдру. — Alles in Ordnung.[16] Професоре, дайте щось надіти колезі.
— До ваших послуг увесь комод, — ласкаво відповів Коларж. — Але спочатку прийміть ванну.
Коли я повернувся до спальні, одягнений у довгу нічну сорочку, Карличек вже лежав у ліжку. Ми грали свої ролі й на самоті, бо іноді й стіни мають вуха.
— Спати можете спокійно, mein Herr, — сказав Карличек, — якщо хтось прийде, собака дасть знати. Всередині будинку нам ніщо не загрожує. Я обстежив тут усе з низу до верху.
Вікно спальні виходило в густий сад. За ним червоніло кілька дахів сусідніх дач, а вдалині звабливо синів ліс. Ще далі виблискувало плесо річки.
Я замкнув кімнату зсередини на ключ.
— На добраніч, mein Herr, — лагідно обізвався до мене Карличек.
— Gute Nacht,[17] Майєре, — відповів я.
Думати ні про що не хотілося. Побачимо, з чим повернеться професор.
Я сховав портфель під подушку і з насолодою простягнувся на м'якому ліжку.
Коли прокинувся, було вже далеко за південь.
— Чи не досить спати, Майєре? — звернувся я до Карлнчка.
— І я так думаю, — бадьорим голосом відповів той.
Ми привели себе в порядок. Потім спустилися на перший поверх і зайшли до кухні. Там поралась кругловида молодиця, яка, побачивши нас, дуже зніяковіла. На низенькій табуретці біля плити сиділа професорська теща.
— Пані господарко, — звернувся Карличек. — Ми вмираємо з голоду.
Вона витерла руки фартухом, як це роблять усі жінки, і відповіла, що їжа вже охолоджується. Їй, напевно, було відомо, хто ми такі, але про наші справи вона не обмовилась жодним словом.
Обід був чудовий. Нам подали смачний кроповий суп, натуральні котлети із свинини з картоплею, зелений салат, дві пляшки пива, миску ягід, каву і чай.
О п'ятій вечора повернувся професор. Він був у доброму настрої.
— В суботу пообіді, — повідомив він. — Десь о четвертій годині дня.
— Приїдуть обоє? — поцікавився Карличек.
— Так.
— У вас є ще час, панове, — сказав професор. — Поїзд відходить о двадцять другій п'ятнадцять.
На землю спускалася ніч. Шлях до залізничної станції вже трохи просох. Але промінь ліхтарика ще де-не-де натрапляв на калюжі.
Ми крокували мовчки. Здалеку видно було дерев'яний вокзал, освітлений кількома ліхтарями. Поїзда чекало чоловік десять. Ми сіли на бильце огорожі, що обрамляла довгий відкритий перон. Так само мовчки піднялися потім у вагон і доїхали до Праги. Біля вокзалу взяли таксі. Я назвав водієві свою домашню адресу і, озирнувшись, побачив, що метрів за двадцять позаду рухається машина, яка має стати на перешкоді можливому переслідувачу.
Карличек мовчав. Лиш після того, як за нами зачинилися двері моєї квартири, він знову став самим собою.
— Товаришу капітан, вітаю вас! Ви були неперевершені! Такого бандита рідко можна зустріти! Були такі хвилини, що я й сам боявся, як би ви мене не уколошкали.
— Ви лестите мені, — відповів я, кидаючи в крісло портфель «гостя». — Ви розіграли з себе такого шахрая, що куди вже мені братись до вас!
— Дякую за визнання, — вклонився Карличек. — Є у вас якісь критичні зауваження щодо моєї поведінки?
— Єдине — не треба так часто лаятись.
Ми проаналізували події дня. Як справи у Скали з вивченням минулого Гадраби?
— З цим Гадрабою просто біда, — роздратовано сказав Карличек. — Боюсь, що він здогадується про наші дії. Але до цієї справи він не має жодного відношення. Тримати в себе Клімову він не може — в його маленькій квартирі це просто неможливо. Мотоцикла в себе він також не переховував. Ми можемо легко встановити, де він був у першу половину дня в понеділок, коли перевозили шафу. Якщо Гадраба, як завжди, працював зранку в ательє, — а Бочек і Мілнерова повинні це пам'ятати, — то його алібі сумнівів не викликає.
16
Все в порядку. (Нім.).
17
На добраніч. (Нім.).