Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Ми вже сьогодні вас не чекали, — заговорив він знову. — Як ви дісталися? Мерзенна погода, правда? Чорт забирай! У вас на обличчі якийсь висип. Це не зовсім добре — вас можна впізнати у будь-якому натовпі.

Лайка надавала Карличкові ще більшої схожості з Августом Майєром.

Я не відповів йому, мовчки підійшов до крісла, що стояло біля вікна, і, не чекаючи запрошення, сів. Портфель поклав на підлогу.

— Пред'явіть свою посвідку! — похмуро сказав я.

— Тільки в обмін на вашу, — відповів Карличек, виймаючи з задньої кишені штанів фальшивий документ. — Я вас також не знаю, меіn Herr![11]

Ми розіграли перед професором інтермедію з паспортами, і Карличек знову взявся за свій пиріг.

— Висип на вашому обличчі зовсім недоречний, — сказав він і вилаявся.

Я кинув на нього злий погляд.

— Годі вам! Це сліди отих триклятих комарів. Мені довелося віддати чимало своєї крові цим ненажерам.

— Ist etwa anderes[12] — знову промовив Карличек німецькою мовою. — У професора знайдуться якісь ліки від цього.

— Крем, — коротко кинув Коларж і відразу ж вийшов з кімнати.

Карличек мовчки показав очима на пиріг, запрошуючи мене скуштувати професорських харчів, і в ту ж мить голосно чхнув. Смішно скривившися, витяг з кишені хусточку. На ній виразно червоніли ініціали «Г. К.»

— Коли хочете їсти, сідайте ближче, — сказав Карличек. — Якщо бажаєте, професор може зробити яєчню з салом або шинкою. Він зобов'язаний про вас піклуватися. На це йому уповноважений видає гроші. Я, на жаль, з ним особисто не знайомий. Такі пішаки, як я, резидента не цікавлять.

— Плював я на нього, — пробубнів я і наблизився до столу. Взяв з блюда пиріг і з насолодою відкусив шмат.

Гвідо Коларж повернувся до кімнати з тюбиком крему. Карличек вихопив його і почав уважно розглядати.

— Мені пригадується, — ніби між іншим, зауважив він, — що мої друзі в Берліні віддають перевагу чорній каві. Як ви на це дивитесь, меіn Herr?

— Дружина ще спить, — відповів професор, — але я спробую приготувати її сам…

І він знову залишив нас удвох.

— Also![13] — вигукнув Карличек. — Пані варить каву значно краще, ніж усі тутешні жінки. Дозвольте?

Він видавив з тюбика брунатну мазь і заходився розтирати моє обличчя. Коли процедура закінчилася, я знову взявся за пиріг, а Карличек вибіг з кімнати. За мить він повернувся, тримаючи в руках велике дзеркало, що висіло в передпокої, і поставив його на стіл. На мене глянуло чиєсь неголене, крапчасте обличчя.

— Заберіть дзеркало геть! — роздратовано вигукнув я.

— Ви повинні привести себе в такий вигляд, щоб не гидко було дивитися на вас, — промовив він, слухняно виходячи з кімнати. — Прийміть ванну, а професор позичить вам чистий одяг.

— Плював я на все!

— Але це необхідно. В такому вигляді не можна з'являтися на люди. Через кілька хвилин прокинуться жінки й почнуть варити обід. Дружина професора випере й випрасує вам сорочку. Її мати також не сидить без діла. Вона начистить картоплі…