У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
Поки я копирсалась у зброї, Піта присів навколішки, щось рисуючи вістрям ножа на великому гладкому листку, який він приніс із джунглів.
Я зазирнула йому через плече — він креслив мапу арени. У центрі він розташував Ріг достатку, навколо нього — піщане кільце, від якого відходять дванадцять рівних смуг. Схема нагадувала пиріг, покраяний на дванадцять однакових тонких скибочок. Далі він намалював інше коло, що символізувало лінію води, і ще одне трохи більше за попереднє — край джунглів.
— Подивись, як розташований Ріг достатку, — промовив він до мене.
Я роздивилася Ріг і зрозуміла, що він має на увазі.
— Хвіст Рогу вказує на дванадцяту годину, — промовила я.
— Правильно, тобто це верх нашого годинника, — підтримав мене Піта і швидко надряпав числа від одного до дванадцятьох по колу умовного циферблата.
— З дванадцятої до першої — це зона блискавки.
І він маленькими літерами нашкрябав «блискавка» у відповідному клині, потім за годинниковою стрілкою в кожній наступній секції написав: «кров», «туман», «мавпи». *
— Аз десятої до одинадцятої — хвиля, — підказала я.
Він додав і хвилю. В цей момент до нас приєдналися Фіней і Джоанна, озброєні до зубів тризубцями, сокирами й ножами.
— В інших секторах було щось незвичайне? — спитала я у Джоанни і Біпера — раптом вони бачили що-небудь, чого ми не відзначили на мапі. Але вони бачили тільки багато крові.
— Думаю, продюсери ще щось для нас притримали.
— Я відмічу пастки продюсерів, які, ми вже знаємо, виходять за межі джунглів, — промовив Піта, креслячи діагональні лінії, які захоплювали узбережжя, в секторах туману і хвилі. Він сів на землю. — Що ж, зранку ми й цього не знали.
Всі ми закивали, і тут я звернула на дещо увагу. Навколо панувала тиша. Наша канарка припинила співати.
Не зволікаючи, я вихопила стрілу й зарядила лук, розвернулась — і побачила блискучого від води Глянця, біля якого сповзала на землю Вариста з розтятим від вуха до вуха горлом. Наконечник стріли встромився йому в праву скроню, а поки я перезаряджала лук, Джоанна поцілила лезом сокири в груди Кашеміри. Фіней відбив спис Брута, що його той жбурнув у Піту, і висмикнув зі свого стегна ніж — його підрізала Енобарія. Якби не Ріг достатку, за яким можна було сховатись, обоє трибутів з Округу 2 уже б загинули. Я погналася за ними. Бум! Бум! Бум! Гарматні постріли підтвердили, що Варисті вже не зарадити, але прикінчувати Глянця чи Кашеміру теж немає необхідності. Ми з союзниками оминули Ріг, переслідуючи Брута й Енобарію, які бігли піщаною доріжкою в напрямку джунглів.
Несподівано під ногами різко сіпнулася земля, і я впала на пісок. Піщане кільце, на якому стояв Ріг достатку, почало швидко-швидко обертатися навколо своєї осі, джунглі довкруж перетворилися на невиразну пляму. Я відчувала відцентрову силу, яка тягла мене до води, і силкувалася закопатись у пісок, знайти хоч якусь точку опори на нестійкій землі. У голові паморочилося, пісок летів у очі, тож довелося заплющити повіки. Не могла нічого вдіяти — тільки міцно триматися, поки земля так само нагло не стала як стій.
Кашляючи і відчуваючи нудоту, я повільно сіла і роз-зирнулася — мої компаньйони були в тому самому стані. Фіней, Джоанна й Піта, як і я, втрималися. Три трупи злетіли в морську воду.
Весь цей хаос, відтоді як Вариста припинила співати і до цієї миті, забрав хвилину, може, дві. Ми сиділи на піску, важко дихаючи й відпльовуючи пісок.
— А де Вольт? — спитала Джоанна. Ми скочили на ноги. На нетвердих ногах зробили довкруж Рогу достатку коло і впевнилися: він зник. Нарешті Фіней його вгледів — у воді, кроків за двадцять від нас, — Біпер ледве тримався на плаву. Фіней поплив його витягати.
Саме тієї миті я згадала про дріт, такий важливий для Біпера. Я закрутила головою. Де ж він подівся? Де? А тоді я побачила: його і досі стискала в руках Вариста, яку водою віднесло вже далеченько. Мені аж стало млосно, коли я подумала про те, що маю зробити.
— Прикрийте мене, — швидко сказала я товаришам, відкинула геть свою зброю і помчала піщаною стежкою, яка була найбдижче до тіла Варисти. Не гальмуючи, я пірнула у воду й попливла. Краєм ока я бачила вертоліт, який уже з’явився в небі: механічна лапа опускалася, щоб забрати тіло. Але я не зупинялась. Я пливла щодуху і врешті-решт наскочила на тіло Варисти. Я випірнула, засапана, стараючись не наковтатися закривавленої води, яка розтікалася навколо відкритої рани на шиї Варисти.