У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
Піта притиснув долоні до стіни, а я в свою чергу при-тисла свої, ніби могла відчути його крізь перепону. Вуста його ворушилися, але я не чула слів, не чула нічого, що відбувалося за стіною. Я намагалася прочитати по губах, але не могла зосередитися, тож прикипіла очима до його обличчя, щоб не з’їхати з глузду.
А потім почали злітатися птахи. Один по одному. Вони сідали на навколишні дерева. І з їхніх дзьобів полилася жахлива симфонія. Фіней здався одразу: впав на землю, затуляючи долонями вуха, ніби силкуючись розчавити череп. Якийсь час я боролася, стріляючи в ненависних птахів із лука. Але щоразу, коли один із сойкотунів падав мертвий, інший миттю займав його місце. Врешті-решт і я здалась і скрутилася калачиком біля Фінея, намагаючись відгородитися від нестерпних, сповнених муки голосів Прим, Гейла, мами, Мадж, Рорі, Віка і навіть Пізонії, маленької безпомічної Пізонії.
Я здогадалася, що все минулося, коли відчула на собі Пітину руку, відчула, що мене підняли й винесли з джунглів. Але я так і не розплющила очей, не забрала долонь із вух і не розслабила жодного м’яза. Піта всадовив мене собі коліна, муркотів щось заспокійливе й ніжно колисав. Минуло чимало часу, перш ніж крижане заціпеніння почало трохи мене відпускати. Коли я нарешті розслабилась, то всім тілом затремтіла.
— Катніс, усе гаразд, — прошепотів Піта.
— Ти не чув, — відповіла я.
— Я чув голос Прим. На самому початку. Але то була не вона, — промовив він. — То був сойкотун.
— То була вона. Десь. Сойкотун тільки скопіював її голос, — відповіла я.
— Ні, продюсери хочуть, щоб ти так думала. Точно як минулого року я думав, що в мутанта були очі Глорії, пам’ятаєш? Але то були не її очі. І сьогодні то був не голос Прим. А якщо і її, то його, либонь, узяли з інтерв’ю абощо й обробили. Щоб він звучав, як їм треба, — наполягав Піта.
— Ні, її катували, — відповіла я. — Напевне, вона вже мертва.
— Катніс, Прим жива. Як її могли вбити? Нас залишилося всього восьмеро. А це означає…— почав був Піта.
— Що ще семеро помруть, — сказала я безнадійно.
— Ні, я маю на увазі не арену. Що буває, коли на Іграх залишаються останні вісім трибутів?
Він підняв моє підборіддя і змусив подивитися на нього. Тримати зоровий контакт.
— Що відбувається? Га? З фінальною вісімкою?
Я усвідомлювала, що Піта намагається мені допомогти, тож примусила себе думати.
— З фінальною вісімкою? — перепитала я. — У родини та друзів трибутів беруть інтерв’ю.
— Правильно, — підтвердив Піта. — Беруть інтерв’ю в родини та друзів. А як його зможуть узяти, якщо всі будуть мертві?
— Не зможуть? — невпевнено мовила я.
— Ні, не зможуть. Ось тобі свідчення, що Прим жива. Вона — перша, в кого братимуть інтерв’ю, хіба ні? — запитав він.
Я хотіла вірити Піті. Дуже хотіла. Але… ці голоси…
— Спочатку Прим. Потім твоя мати. Потім твій кузен Гейл. Далі Мадж, — провадив він. — Це був трюк, Катніс. Жахливий трюк. Але від нього постраждати могли лише ми. Це ж ми на Іграх? Ми — мішень. Не вони.
— Ти справді так гадаєш? — запитала я.
— Справді,— відповів Піта.
Я здригнулась, подумавши про Пітину здатність примусити будь-кого повірити в будь-що. Щоб переконатись, я поглянула на Фінея — той уважно дивився на Піту.
— Ти віриш у це, Фінею? — запитала я.
— Схоже на правду. Я не знаю, в що мені вірити, — промовив він. — Біпере, невже це можливо? Отак узяти і скопіювати чийсь голос, а потім?..
— О так. Це навіть не дуже складно, Фінею. У нас діти вивчають цю технологію ще в школі,— сказав Біпер.
— Без сумніву, Піта має рацію. Вся країна обожнює меншу сестру Катніс. Якби її вбили, то підняли би повстання власноруч, — промовила Джоанна категорично. — А ніхто цього не хоче, правда?
Вона відкинула голову і загукала:
— Вся країна у вогні повстання! Такого точно нікому не треба!
В мене від 'приголомшення одвисла щелепа. Ніхто ніколи не зважувався на таке на Іграх. Безперечно, цього не пустять в ефір, виріжуть, змонтують по-новому. Але я чула те, що вона сказала, і ніколи більше не подумаю про неї, як думала раніше. Вона не отримає винагороди за цю добру справу, проте вона відчайдушна. Чи божевільна. Тим часом Джоанна підняла кілька мушель і рушила до джунглів.
— Я таки збираюся попити, — промовила вона.