У вогні
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-060-4
- Переводчик: Катерина Плугатир
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «У вогні». Краткое содержание книги:
— Так, цок-цок, — повторила я. — Цок-цок.
Здавалося, це трохи її заспокоїло. Я випрала
комбінезон, щоб на ньому не залишилось ані крапочки крові, й допомогла Варисті знову його вдягнути. Він був не такий дірявий, як наші. З поясом також усе було гаразд, тож я її підперезала. А спідню білизну я поклала сушитися поряд із білизною Біпера.
Поки я полоскала Варистине спіднє, до нас приєдналася чистесенька, аж лискуча Джоанна разом із Фінеєм, у якого почала лущитися шкіра. Я вмовляла Варисту бодай щось з’їсти, а Джоанна тим часом хлебтала воду з мушлі. Байдужим, майже неживим голосом Фіней розповів про туйан і про мавп, але про найголовнішу подію не згадав ані словом.
Побути на варті, доки інші відпочинуть, хотіли всі, але врешті-решт залишилися чатувати ми з Джо-анною. Я — адже вночі дійсно відпочила і почувалася добре, вона ж бо просто відмовилася лягати. Поки інші вмощувалися спати, ми вдвох мовчки сіли на пісок. *
Джоанна коротко поглянула на Фінея, щоб переконатися: він заснув, а тоді обернулася до мене:
— Що сталося з Магс?
— Це все через туман. Фіней ніс Піту. Я якийсь час тягнула Магс. А потім у мене відмовила нога, і не змогла підняти Магс. Фіней сказав, що обох не донесе. І тоді Магс поцілувала його та зробила крок просто в отруйний туман, — розповіла я.
— Вона була ментором Фінея, — мовила Джоанна, мов звинувачуючи мене.
— Справді? Я не знала, — відповіла я.
— Вона була йому як рідна, — додала Джоанна трохи згодом, але тепер в її голосі було менше отрути.
Ми дивились, як вода облизує пісок.
— А навіщо тобі Клепка і Вольт? — спитала я.
— Я ж сказала: я привела їх для тебе. Геймітч пояснив: якщо я хочу до тебе в союзники, маю привести їх до тебе, — відповіла Джоанна. — Це ж ти йому так сказала, правильно?
«Ні», — подумала я. Але кивнула.
— Дякую. Я ціную це.
— Сподіваюсь.
Вона подивилась на мене з такою огидою, ніби я — тягар усього її життя. Цікаво, отак воно — мати старшу сестру, яка тебе ненавидить?
— Цок-цок, — почула я в себе за спиною.
Я озирнулася — Вариста повзала по колу. її очі витріщалися на джунглі.
— О Боже, знову вона за своє! Добре, піду посплю, а ви з Клепкою чергуйте, — промовила Джоанна.
Вона підвелась і попрямувала до Фінея, щоб умоститися поряд із ним.
— Цок-цок, — прошепотіла Вариста.
Я привела її туди, де ми сиділи, вклала на пісок і, щоб розрадити, заходилася гладити по руці. Неспокійно здригаючись, вона почала засинати, але й досі час від часу шепотіла: «Цок-цок, цок-цок».
— Цок-цок, — м’яко погодилась я. — Час поспати. Цок-цок. Засинайте.
Сонце піднімалось, доки не застигло просто над нами. «Мабуть, полудень», — неуважливо подумала я. Мені було байдуже. На тому боці моря, праворуч від мене, вдарила велетенська блискавка, долинув хрускіт поціленого дерева, і знову почалась електрична свистопляска. В тому самому місці, де й минулої ночі. Напевно, хтось забрів на ту ділянку і спровокував атаку. Я трохи посиділа, спостерігаючи за громовицею, заспокоюючи Варисту, сама заколисана мирним плескотом води. Я міркувала про минулу ніч, про те, як блискавки спалахнули після ударів дзвону. Дванадцятьох ударів.
— Цок-цок, — знову пробурмотіла Вариста, на мить виринувши із забуття і знову занурившись у нього.
Дванадцять ударів минулої ночі. Полуніч. Потім блискавка. Зараз сонце просто над головою. Полудень. І знову буря.
Я повільно підвелася й оглянула арену. Блискавка спалахнула там, де вчора падав кривавий дощ, під який потрапили Джоанна, Біпер і Вариста. Ми, либонь, були в третій секції, де стояв отруйний туман, просто поряд із секцією з блискавками. Тільки-но туман розсіявся, в четвертій секції почали збиратися мавпи. Цок-цок. Я обернула голову в інший бік. Кілька годин тому, близько десятої, з другої секції ліворуч од тієї, де зараз миготять блискавки, прийшла велика хвиля. Опівдні. Опівночі. Опівдні.
— Цок-цок, — 1— промовила Вариста уві сні.
Блискавки вщухли, праворуч од того місця упав кривавий дощ, і слова Варисти раптово набули сенсу.
— Ах, — видихнула я. — Цок-цок.
Я пробігла очима по колу арени і зрозуміла, що Вариста має рацію.
— Цок-цок. Це ж годинник.
РОЗДІЛ 5
Годинник. Я майже навіч бачила стрілки, що цокають на дванадцятьох секторах арени-циферблата. Щогодини починається новий жах, нова зброя продюсерів вистрілює, а попередній жах закінчується. Блискавка, кривавий дощ, туман, мавпи — це трапилося за перші чотири години на арені. О десятій — хвиля. Я не знаю, що коїлося інші сім годин, але тепер я знаю, що Вариста права.