Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця
- Автор: Ильченко Александр Елисеевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4848-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця». Краткое содержание книги:
Так, це була видима Смерть, але поява її в кумедії… тільки розсмішила глядачів.
Так як же було й не розсмішити!
Данило Пришийкобиліхвіст, ведучи далі роль дурникуватого пана Стецька, розчовпавши нарешті, як підступно підкував його анахтемський Клим, перестрашений, позадкував на край кону і знов ненароком опинився поряд із Демидом Пампушкою.
А той Демид, глипнувши на панну Смерть, тільки сплюнув, бо ж не піддавався чортячим чарам театрального мистецтва, але в ту мить, коли моторна панна, зірвавши з власної потилиці дзвінку сіножатну косу, по-дівочому перев’язану голубою лентою, кинулась була до нього, пан Купа оджахнувся, мало не впав з пенька, хоч, правда, падати було й нікуди, — аж надто тісно стояла юрба.
Від навального нападу пан Демид Пампушка, хоч і бував у бувальцях, а замолоду навіть уславився як звитяжний козак-запорожець, від несподіванки пан Купа-Стародупський мало не скрикнув, бо ж це, мабуть, не вельми й приємно, коли на тебе кидається з косою сама Смерть.
Та панна зупинилась, розгублена: перед нею було аж два Стецьки! — і, яку хвилину завагавшись, вона не знала, що робити, й скам’яніла, задубіла, завмерла, аж її поставило правцéм.
Безвусий рухляр Іван Покиван, що вдавав перед глядачами панну, знав лише те, про віщо вони з Прудивусом, затіваючи чергову виставу, умовились заздалегідь, але, сховавшись під помостом, він же й не видів непередбаченої появи другого пана Стецька, і нічогісінько ж у першу мить не міг збагнути.
Щоб дати розгубленій панні змогу трохи оговтатись, Прудивус підійшов до неї впритул і став розглядати страшнувату-таки хазяйку, як розглядають, бува, коняку на ярмарку, маючи намір її придбати.
Взявши панну Смерть за підборіддя, Климко оглянув зуби.
Панна й не поворухнулась, наче нежива.
Він потикав пальцем в осклянілі очі, а панна й не зморгнула, не кліпнула, не блимнула, не кивнула, мовби це була штучна лялька.
Прудивус постукав їй по руці понижче плеча, але й звук одгукнувся, мовби Прудивус ударив по сухому дереву а чи по кості, а не по тілу живої істоти.
— Що з тобою таке, люба панночко? — спитав у Смерті нетяга Клим.
— Закоцюбла! — ледве промимрила Смерть і додала: — Поглянь лишень на мене з ласкою, і я відтану.
Прудивус поглянув з ласкою, і всі зареготали.
— Тепліше. З любов’ю!
І Прудивус поглянув тепліше:
— Люблю тебе, як гірчиця мед!
А глядачі від сміху аж заплакали.
— Гарячіш поглянь! — попросила панна. — З пристрастю!
Климко-Прудивус поглянув гарячіше, з пристрастю, і все це було так смішно, аж глядачі не тямилися з реготу, бо ж панна Смерть і справді-таки відтанула, зігрілася й повернулась до своїх обов’язків, тобто знову кинулася з косою на Пампушку, а Данило Пришийкобиліхвіст, щоб панові обозному прислужитись і одвернути від нього увагу рухляра, що зображував Смерть, раптом згадав про дальший розвиток своєї ролі і мерщій покликав:
— Панно Смерть, я ж — осьдечки!
— Не тра панну клопотати, панна знає — кому дати! — сказав Клим, наче гвіздком прибив, і пан Стецько спинився, збитий з пантелику. — Панна знає — кому дати косою по потилиці! — і кивнув на пана Купу: — Людям свято, свині — смерть!
А панна Смерть тим часом, добре знаючи закони Божі та сценічні, які не дозволяють припиняти дію, бо інакше — смерть усьому живому! — кинулась одразу хапати обох Стецьків, тобто Данила й пана Купу.
Страшенний шарварок знову знявся на кону і в безмежному залі, бо люди вже останні сили втрачали од сміху.
Не сміялась там, на мирославському майдані, крім Данила, крім пана Демида й Михайлика, ще одна людина: приятелька Оникія Бевзя, зваблива й недавнечко весела шинкарочка Одарочка, тобто Настя Певна, що стояла в дальньому кутку, блискаючи чудовими зизуватими очима, стискаючи кулаки, — і кожному було б таки й справді моторошно, коли б хто в ту хвилину поглянув на її прехороше обличчя, яке стало на мить страшним і лиховісним, але ніхто уваги не звертав на неї, бо всі очей не зводили з Івана Покивана.
Патлатий рухляр той, як ми вже знаємо, чоловік промітний і прудкий, заходився коло свого діла добре, і з рук його вивернутись було нелегко, хоч Стецьків на кону й стало двоє.
Але все-таки двоє дурнів важать більше, як один розумний, нехай навіть був би він таким мудрим, як сама Смерть, — і Покиванові стало-таки непереливки.
Пан Купа-Стародупський вихопив шаблю й став захищатись не в жарт, і від гострої зброї вмів уберегтися тільки такий спритний чоловік, як Іван Покиван, — і тому-то шпарка та прудка панна Смерть, не мігши вхопити обох Стецьків одразу, кидаючись то за тим, то за тим, проґавила незабаром обох панів вельможних — і вдаваного, і справжнього.