Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— А то й до розстрілу, — вже сміючись, погрожувала Таля.
І від погрози тієї всім стало весело.
— Чого ж так рідко до нас заходиш? Мабуть, ти не любиш свою маму, — на прощання докоряв Володимир Талі.
Але Талине сум'яття було яскравим доказом її приязні. І Ганна, вийшовши в передпокій, уже запитала:
— А як тато?
Таля вдячно глянула на Ганну.
— Він тепер багато працює. Всі вечори просиджує в лабораторії…
Обидві жінки розійшлися в піднесеному настрої.
Поволі Таля призвичаїлася заходити в гості до матері. З кожним разом вона ставала довірливішою — як до неї, так і до Володимира. Часом при ньому вона вже переглядала ноти, дещо пробувала грати. Переважно її симпатії схилялися тепер до мінорної музики, і Ганна, слухаючи гру, переймалася жалем до Талі, ладна була просити вибачення, втішати її. Але єдиний тільки засіб міг утішити Талю, і Ганна його використовувала за кожного візиту: вона розпитувала про Ніка, про його працю, настрій, давала поради Талі в господарстві. Таля кожного разу оживлялася в таких розмовах і інформувала Ганну якнайдетальніше.
Ганна знала, що Нік видужує від свого пригноблення, знала, що в їх домі є вже хатня робітниця. Стежити за порядком у домі й давати Талі поради увійшло в звичку Ганні: за її вказівками там купували продукти, за її рецептами готували страви… Життя в тому домі було для неї вже органічною частиною, що доповнювала її життя тут, у Володимира.
Аж одного разу Таля прибігла до Ганни в на диво піднесеному настрої.
— Мамусю, тато поїхав до Харкова. Ходім до нас.
Уже саме вагання матері засмутило Талю. Ганна припускала, як розчарувалася 6 Таля, коли б вона відмовилась.
Ганна порадилася з Володимиром. Він здвигнув плечима:
— Як хочеш…
Звичайно, Ганна хотіла, але вона добре бачила, що цього не хоче він. Проте, вдавши, що його слова вона зрозуміла як щирі, вийшла з дому в супроводі веселої й балакучої Талі.
Пішли скороченим шляхом через затильні ворота заводського двору. Уламки іржавого заліза, здавалося, ставали навдибки, щоб побачити ту, що втекла від їх сусідства; з цехів долітав металевий свист і грюк, ніби легковажна демонстрація з нагоди Ганниного приходу. Але, почувши громовий гул пневматичного молота, в якому відбивалися гігантські кроки індустрії, Ганна зрозуміла, що вона тут важить менше за будь-який іржавий уламок заліза. В Ганні прокинулась заздрість до попередніх взаємин із Ніком, коли через нього вона мала хоч якесь споріднення з цим світом.
Вона замилувано глянула на одноповерховий будинок, що притулився за цехами під пожовклим садком.
Тут усе було, як і за неї. Ті самі затишні кімнати, ті самі плюшеві меблі, той посуд… На нього тепер Ганна дивилась, як на якісь реліквії. Вона перебрала Талині обов'язки й почала порядкувати біля столу за чаєм. Уже здавалося, що в її житті не було ніяких змін, усе по-давньому, по-хорошому. Це ж так природно, що Нік поїхав до Харкова, — він повернеться веселий, говіркий. І, ніби чекаючи на нього, Ганна весело гуторила з Талею.
— Я кажу татові: буде досить однієї грудочки кислоти, а він: сип усю! Потім, за обідом, як покуштує борщ та як засміється!.. Чого він, — думаю… Куштую… та й собі в регіт! Борщ кислий, що й у рот не можна взяти. Так ми й просміялися за обідом, а борщ вилили.
— Ну й господиня з тебе, — сміялася Ганна, — хіба ж ти не знаєш, що як вариш — треба тоді куштувати? Та вже як ти поклала помідори, то кислоти зовсім не треба.
Увечері, коли Ганна збиралася йти, Таля попрохала її залишитися з нею ночувати. Вона сама боїться. Ганна без особливих вагань погодилась.
Спати лягли на одному ліжку. Бувало й раніше, що вони так спали, коли Нік виїздив у відрядження. Це були найінтимніші моменти їхнього життя. Ще коли Таля була зовсім мала, Ганна оповідала їй казки, потім різні спогади зі свого дитинства, а пізніше вже ділилися думками, філософували на життєві теми. Таля знала Ганнине дитинство, знала про її молоде кохання з Ніком… І зараз, притискаючи Талю, Ганна почувала з усією гостротою материнського почуття, що Таля — її кров і плоть, її душа…
— Мамусю, ти кохаєш Володимира Андрійовича?
Ганна стисла Талю в обіймах і соромливим шепотом відповіла:
— Кохаю, Талюсю…
— Знаєш, я не можу собі простити, що привела тоді його до нас. Щоб не я — ти б його не знала, ти б жила з татом, і було б усе добре.
— Однаково, я ж і тоді не любила його. А так жити, не любивши, тяжко.
— Але ж тобі тато, як і мені, рідний?